РОЗДІЛ 24

Вітал

Заміра пішла в напрямку невеличкої хащі, за якою знаходилася галявина. Я ходив туди-сюди по стежці, чекаючи її. Я трохи хвилювався. Перед відходом з Острова Сутіні я створив перстень. Наступного тижня я планував зробити Вітанії пропозицію. Вона стала для мене найважливішою у світі. З моменту як її побачив у коридорі академії, не міг не думати про неї. Темні не закохуються з першого погляду. Так я думав до зустрічі з нею. Вона взяла моє серце в полон, з найпершої митті, воно належить тільки їй. І ось тепер я не знаю, як краще зробити їй пропозицію. Я переживав, вона погодиться чи ні?

Нарешті через дві хвилини, Заміра виходить з хащі.

— Ну то як, продовжимо Вітале? Нагадай будь-ласка, на чому ми закінчили?

— Так, звичайно. Ти казала, що придумаєш як допомогти мені зробити Вітанії пропозицію.

— Ааа, точно.

— Є ідеї?

— Поки що ні.

— Жаль.

— Ми обов’язково щось придумаємо.

Ми пройшли до арени, говорячи про те, що можна придумати. Заміра повертається до мене. Раптом  позаду нас чується:

— Вітале, ось ти де! А я тебе шукаю, – я обертаюся і бачу Заміру. Я знову повертаю голову, але вже в сторону тої  Заміри, що стоїть біля мене. Знову повертаю голову, та Заміра застигла на місці і здивовано дивиться на себе. Я якщо чесно від неї не відстаю, і дивлюся на них обох по черзі. І тут з мого артефакту, який я постійно ношу з собою, виривається нитка магії і летить до тої, що стоїть біля мене. Краєм ока я помічаю, як така сама нитка виривається з амулета, виходить справжньої Заміри. Нитки доходять до фальшивки і з неї спадає ілюзія. І ось перед нами вже заступник ректора – Хардіс Валоена. Мить і переді мною вже блистить лезо кинджала, а ще через секунду, моїм тілом проходить хвиля болю - це кинджал входить в моє серце. Краєм ока я помічаю, як Заміра викликає свій меч і кидається на Хардіса. Але він зникає швидше ніж вона встигає його вдарити.

Я починаю завалюватися назад. Вона підхоплює мене і обережно опускає на землю.

— Тримайся Вітале, зараз, зараз я дістану кинджал і стазис почне діяти. Почекай  трохи. Обіцяю все буде гаразд, – в її голосі паніка, але вона тримається, не дозволяє собі остаточно піддатися їй. Вона кладе одну руку на кинджал, іншу мені на груди. Ривок, і кинджал виходить з мого серця. Проте, її рука заноситься вгору і збоку здається ніби вона хоче вдарити.

Я починаю поринати в стазис. Перед повною втратою свідомості, я бачу як до нас підбігає Шейхан. Він вибиває кинджал з  руки Заміри і відштовхує її, від чого вона падає на землю і б’ється головою об камінь, що лежить біля неї. Шейхан підходить до мене, ми переносимося до цілительського крила і я остаточно поринаю в темряву.