РОЗДІЛ 19

Заміра

Ми приземлилися на острові, і тільки коли трохи придивилися помітили, що острів кільцем оплітає блакитний левіафан!

— Злітаємо звідси! НЕГАЙНО! – крик Тіні був не потрібний, але саме він переконав нас, що справи в нас погані! Я змахнула крилами і спробувала злетіти, але не змогла. Я була надто втомлена. Я пробувала ще раз і ще, але всі проби провалились. Я осіла на пісок і перетворилася на людину знову. Біля мене на пісок опустився Вітал та Вітанія, а за ними і решта.

«— Пробач Заміро… але мені треба відпочити… - тихо промовила моя друга сутність в моїй голові.

— Зірко! Ти як?! Зірко відгукнись!

— Я трішки поспллю і все буде гаразд… обіцяю…

— Зірко!... Зірко?... Я сподіваюсь з тобою все буде гаразд… відпочивай…»

Я важко зітхнула і лягла на пісок, розкинувши руки в сторони.

— Я не можу злетіти… - відразу почав скиглити Теар. Ну хто б сумнівався?!

— Ми всі не можемо! Припини скиглити Теаре! – спробував прикрикнути на нього Шейхан, але вийшло якось в’яло…

— Схоже нам доведеться тут перепочити, перш ніж вирушити далі. – подала голос, і довела що вона ще жива Сяйво.

— І я, якщо чесно не в захваті від такої перспективи! – Тінь продовжував щось говорити, але я вже не слухала, поринувши в цілющий сон.

Прокидалась я важко, голова боліла нещадно. А прокинулася я від відчуття гарячого дихання на щоці. Повільно… дуже повільно я відкрила очі… і ледь стрималася від крику. Наді мною нависала голова левіафана!

— Привіт! – слова, більше схожі на рик  пронеслися над островом і розбудили решту нашої експедиції, якщо цю подорож дев’ятьма колами пекла, можна так назвати.

— Це що… - Вітал не договорив, так і завмерши.

— … було… - замість нього, фразу закінчила Вітанія. Яка також завмерла стовпом… а я… я поворухнутися зайвий раз боялась!... От чого вони сміються?! Я б на них подивилася, коли вони будуть лежати на піску, а над ними смертоносний левіафан схилиться!... А-а-а, так вони не з мене ржуть як коні, а з того, що… левіафан – дівчинка! А знаєте, звідки я це знаю?... А у неї на голові бантик, але він трохи з’їхав вниз і тепер висить на вухові й тримається він тільки доброму слові. А ще в неї губи нафарбовані червоною помадою, яка тепер розмазана по всій її морді… Здається їй потрібна серйозна жіноча допомога!... І це я зараз не про пластичну операцію! Не треба тут перебільшувати! Їй треба просто надати стиль,… а то в неї його зовсім немає.

— Слухай, а що тобі треба від мене? – тихенько пискнула я, але вона почула.

— Мені подобається один хлопець, але я боюся що не сподобаюсь йому. Всі навколо кажуть, що я нафарбований монстр… -  левіафан пропустила повз вуха сміх моїх друзів. У її голосі вже не було рику, говорила вона вже цілком нормально. А  на останніх словах вона говорила же зовсім тихо. Вона на деякий час замовкла, а зібравшись з силами запитала, - ти зможеш мені допомогти?

— Я… я навіть не знаю… не знаю, я ніколи немала справи з левіафанами. Я не знаю чи зможу тобі чимось допомогти…

— А так? – левіафан вмить зник, а перед нами постала досить мила та красива дівчина, все з тим же бантиком і помадою. Саме завдяки цьому можна було сказати, що це вона, а не хтось інший.

— Як?... – це все що я змогла сказати дивлячись на дівчину, яка стояла на місці левіафана.

Світло – блакитне волосся, очі смарагдового кольору. Довгі, густі вії. Все це прекрасно поєднувалося в левіафані в робило її на диво красивою. Якби не помада і бантик, залишилося б тільки підібрати сукню і готова, а так ще треба попрацювати над її стилем. Але спершу історія, щоб знати до чого готуватись. Окрім її диво перетворення…

— Так можуть усі левіафани, але ми тримаємо це в секреті. Всі думають, що ми смертоносні і вбиваємо всіх до кого торкаємося, але це не так. Це всього лиш легенда, щоб нас залишили в спокої. Ви ж нікому не розкажете наш секрет?... – вона ТАК подивилася на кожного з нас, що ми не задумуючись в унісон промовили:

— Клянемося! – і сказали чисту правду. Щось не хотілося мені більше нікому розповідати про левіафанів правду. Ось так різко передумала я розповідати комусь, і думаю всі решта також. Я прочистила горло і звернулася до дівчини.

— А можеш розповісти, в чому ми маємо конкретно допомогти. Тому що нам треба знати до чого тебе готувати. Знати хоча б основні факти про тебе і того, в кого ти закохана.

— А-а, це без проблем. Отже слухайте… - вона сіла на пісок, а ми навпроти неї приготувавшись слухати.