РОЗДІЛ 18

Шейхан

— Є ідеї що робити тепер? – Я виразно подивився на Заміру.

— Перш за все треба створити таймер. Ось… - вона закрила очі і витягнула руку вперед. – Аверо амаяре. – перед нами просто в повітрі з’явилися цифри. Години, хвилини та секунди. Саме зараз ці цифри показували сорок сім годин, п’ятдесят хвилин та двадцять дві секунди… двадцять одна… двадцять… бр-р  ну, суть ви зрозуміли, так?

— Дякую. – я повернувся до решти і звертався вже до них, - хтось має ідеї де шукати драконів? – вони всі дружно похитали головою. Я важка видихнув і повернувся в сторону Заміри. – Заміро, а ти маєш іде… - я недоговорив, так як вона дивилась кудись і взагалі не звертала на мене уваги. Я прослідкував за її поглядом і зрозумів чому. На відстані декількох кілометрів від нас, у печеру завбільшки кілометрів п’ять(і це тільки на відстані!) зліталися всі дракони. Я підійшов до Заміри і поклав руку їй на плече. Вона здригнулася і повернула голову в мій бік.

— Я думаю нам потрібно туди. – вона рукою показала на печеру.

— Я думаю ти права. – вона знову відвернулася. Я нахилився трохи ближче до неї і відчув приємний аромат троянд. І як я не помічав цього раніше?

…Схоже, я закохався в неї по-справжньому…І якщо так, я не дозволю щоб в цій подорожі з нею щось сталося. Оберігатиму її як стародавні дракони свої скарби. Адже саме скарбом вона для мене і є. За ці декілька днів я встиг прив’язатися до неї і вже не готовий її відпустити. Нізащо і ніколи!

Я нарешті забрав руку з плеча Заміри і жестом попросив решту підійти. Я показав рукою на печеру, її було важко не помітити…

— Нам потрібно туди, отже перетворюємося і летимо. – і я першим ступив три кроки вперед і перетворившись в дракона здійнявся в небо. За мною це саме зробила Заміра та Вайнер, решта трохи зависла, але вже через дві хвилини, всі дев’ятеро драконів летіли на середній швидкості(по причині відсутності практики у польотах, фізична підготовка має з’явитися після завершення проектів) до печери.

Через двадцять хвилин ми все-таки долетіли! Просто як виявилося трансформацію проходили ще не всі. Без допомоги старост я сумніваюсь, що окрім бойовиків і старшокурсників, хтось взагалі зміг би перетворитися. Тож нам доводилося ще підстраховувати декого. Але всі ми дібралися до печери цілими і майже не ушкодженими… Чому майже?... Запитайте у Теара який умудрився поранити лапу об дерево, на щастя не сильно, тож з допомогою Сансет, рана зажило буквально через тридцять секунд.

Ми залетіли до середини і опустившись на землю перетворились.

Ми опинилися в просто гігантській печері! Повз нас пролітали дракони. З обох сторін від нас було багато драконів, які спали по одинці або парами. Печера була довжелезною. Якщо рахувати, що її кінця ми не бачили, хоча зір у нас відмінний, драконячий! Ми пройшли у глиб печери, але так і не вирішили що робити далі. Тут було багацько драконів і ми не знали як вибрати того, що нам потрібен.

— І що пропонуєте?

— Сама не знаю, - Заміра потиснула плечима. – можливо ми самі зрозуміємо, коли підійдемо до нього ближче?

— Сподіваюсь ти права, тому що в нас ще сорок сім годин і двадцять чотири хвилини… а нам ще треба його вмовити і без пригод дістатися до виходу звідси… - ну ось скажіть будь ласка, хто мене за язика тягнув? Ну навіщо я тоді про пригоди згадав?!...Ехх… але все по порядку!

Ми блукали по печері ще десь півгодини і вже зовсім зневірились, коли Заміра раптом просто завмерла на місці. Ми всі зупинилися, а я підійшов і ставши біля неї заглянув їй в очі. Вона, наче зачарована, дивилася на золотого дракона, який мирно спав на великому каиені перед нами. Чесно? Я спочатку трохи приревнував її до дракона. Але зупинило мене від того, щоб не розірвати дракона на шматки тільки те, що він вже й так був мертвий. Хоча Заміру я до нього і так не підпустив би… хоча тільки якщо вона буде зі мною.

Я став перед нею і поклав руки їй на плечі. Вона підняла очі і здається прийшла в себе.

Я притягнув її ближче і вона поклала лице мені на груди, обійнявши мене за шию. Ми так постояли трохи, а потім вона відступила на крок назад, я її не зупиняв. Все-таки в нас зараз є місія.

— Це він.

— Ти впевнена? – я поглянув їй в очі, Заміра кивнула. — Прекрасно. Тільки будити дракона нам не вистачало! Він потім нас на шматки порубає! – позаду почувся сміх і мелодійний голос промовив:

— Не порубаю, не бійтесь! – я повільно повернув голову і побачив як на камені сидить драконеса! Я дивився на неї довго, намагаючись зрозуміти, з чого це я взагалі приревнував Заміру до драконеси?! Як я відразу не помітив! Я так і стояв стовпом, поки Заміра не штовхнула мене легенько в груди. Здається тепер ревнує вона. Я посміхнувся. І саме в цей момент перед драконесою приземлився темний як ніч дракон і заричав на мене. Посмішка різко зникла з мого обличчя. Мій дракон вирвався на свободу і я теж заричав. Драконеса зістрибнула вниз і головою штовхнула дракона в плече. Він заспокоївся і перестав ричати. Я теж заспокоївся і перетворився назад. Заміра підійшла і обійняла мене. Здається саме після цього, дракон остаточно заспокоївся.

— Я Тінь, а це моя пара Сяйво.

— Приємно познайомитися. Я Шейхан принц Королівства Темряви, а це Заміра принцеса Королівства Світла. Наші друзі Вітал, Вітанія, Теар, Ліана, Вайнер, Сансет та Айва. – я по-черзі показав на кожного.

— Що вас привело сюди? – Сяйво підійшла ближче до нас. Тінь напружився.

— Ми з друзями хочемо створити артефакт, схожий на Душу Нічного Дракона, але трохи складніший…

— Можете не продовжувати принце Шейхан. Я знаю як працює цей артефакт. Колись я був його частиною. Але дозвольте запитати, навіщо він вам? – Тінь подивися на мене. А я застиг, адже це був легендарний Нічний Дракон! Я зміг відмерти тільки через десять секунд.

— Нам задали проект, ми вирішили створити такий артефакт, але з п’ятьма діями. – Тінь якось загадково подивися на мене. А я раптом зрозумів, що доведеться сказати всю правду. — Крім того, я сподіваюсь що цей артефакт допоможе нам знайти зрадника, який хоче вбити королівські сім’ї  і захопити наші королівства…