РОЗДІЛ 15

Шейхан

— Я прийняв рішення… перенось сюди решту старост. – З порогу заявив він нам. Ми з Замірою перенесли до кімнати ще чотирьох старост, і поки вони опам’ятались  ми вже стояли в кімнаті на острові. А старости… вони стояли, моргали і здивовано дивились на нас.

— Перш ніж ви почнете обурюватись, раджу вам присісти. – Вони виконали все, як сказала Заміра, ми зайняли свої місця, а для них з підлоги виросло ще п’ять крісел, щойно вони сіли, їхні крісла теж змінили забарвлення. — Отже… - Заміра розповіла їм все теж саме що ї нам, і через п’ятнадцять хвилин, коли їхні запитання вичерпались, слово взяв я:

— Причина по якій ми хотіли з вами зустрітись в тому…

— Нам потрібна ваша допомога. – Ну ось не вміє Заміра не перебивати! — На нас з Шейханом полюють, нас намагаються вбити, Вітал та Вітанія чули розмову, де було сказано, що нас та наших батьків здираються усунути. Ми вирішили створити артефакт, щоб запобігти цьому, але в нас вийшли якесь пророцтво.

— Гммм… покажете?

— Що?

— Невдалий артефакт.

— А, так звичайно.

— Цікаво… справді пророцтво. А що потрібно від нас?

— Допомога, нам потрібна ваша допомога Вайнере, річ у тому, що… заклинання для потрібного нам артефакту не існує, жодного з заклинання для цього артефакту не існує! Нам потрібно його створити, а оскільки ми першокурсники, якби нам не хотілось це визнавати, але… нам потрібна допомога старших.

— А в чому полягає суть цього заклинання?

     Я сидів і слухав розмову Вайнера і Заміри, і в мене склалось таке враження, що мене тут не існує! І гаразд в мене… але по обличчям всіх присутніх видно, що вони думають так само! І на останній фразі я не витримав:

— Артефакт має показувати, що сталось з його власником і проводити до нього тих, до кого його було надіслано. – На мене здивовано подивились дві пари очей, і здається мені, що ці очі тільки тепер помітили що вони тут не одні. Але добила мене фраза власниці однієї з цих очей:

— А так ти ще тут? – саме після цієї фрази в мене почали здавати нерви.

 — Так! Ви тут зараз поб’єтесь, а нам це не потрібно! – Всесвіт та Айро з’явились без заклинання і почало-оось. Тепер нерви здали  у всіх присутніх окрім бойовиків, я вже трохи заспокоївся, поки вони не заговорили, після їхньої фрази, сказаної разом і таким солоденьким голосом, що  у всіх присутніх окрім них самих, очі на лоб полізли, а фраза звучала так, цитую:

— Ну-у, то як маленькі, вам допомогти написати, чи дітки вже дорослі і писати навчились? – вони…з нами… сюсюкались… чи мені здалось? — Уті-путі які хорошенькі! – ні не здалось… Всесвіт взяла блокнот з першим нашим заклинанням, які Заміра сюди перенесла відразу  після невдалого артефакту. А коли слово взяв Айро… легше не стало! — А  скажіть дяді Айро, навіщо вам заклинання пророцтва?...Тиша?... А я вам дам цукерочку… Гаразд самі здогадаємось. Ми все-одно чули вашу розмову і збираємось вам допомогти, тож… - вони створили собі крісла і сіли в них. А ми… ми всі дружно видихнули від полегшення, того що нема нічого гіршого ніж сюсюкаючісь з вами боги!

— Гммм… в мене з’явилась ще одна ідея, а що як окрім функцій провідника та показу, артефакт уводитиме в анабіоз того, на кого напали?

— Цікава думка, але в разі нападу, це вас не врятує, треба додати трохи магії життя, щоб артефакт заліковував серйозні рани ще до прибуття допомоги. – Всесвіт створила собі та Айро блокнот і щось в ньому написала, у старост теж були блокноти і вони теж щось задумливо писали, так само як і решта, але після слів Всесвіт всі серйозно задумались.

— Але тоді, треба створити артефакти всім, щоб іскра прилетіла до того, у кого буде такий самий артефакт і хто стоятиме найближче до постраждалого. Адже нам досі не відомо, хто на вас полює, ворогом може бути будь хто.

— Ай справді, ми про це якось не подумали Кальмія, - я на секунду відвернувся, і побачив як занервував Вайнер... Це мені здалося дивним, і я вирішив пригледітися до нього. І помітив одну важливу річ, у  Вайнера блакитні очі, а не зелені!

     Я блискавично підлетів до нього, на шляху перекинувши своє крісло і викликавши меч приставив йому до горла.

— Де Вайнер?! – я чеканячи кожне слово, я  притиснув меч ще ближче, всі здивовано поглянули на мене.

— Що з тобою Шейхане? – Заміра запитально поглянула на мене. Вони що не бачать?... Вони справді не бачать… я був дуже здивований, це означає… я той хто бачить... Зоровий… я зосередився і побачив артефакт зміни форми, одним рухом я зняв його і перед усіма нами постав Кастор Даврен власною персоною!

— Батьку?! Що це все означає!

— Влада все одно буде в його руках, ви його не зупините!

— Ти зрадив мене Касторе.

— Я не зрадив, я став на бік переможця Шейхане.

— Назви мені ім’я!

— Не можу.

— НАЗВИ. МЕНІ. ІМ’Я!

—Ні.

— Отже до зустрічі у темниці, я ще прийду, так і знай. – Я відправив його до темниці у замку Темних Повелителів і повернувся на своє місце. Кільце я зняв з нього за секунду до того, як відправити до темниці, і поклав на стіл перед собою. — Мені жаль, що так сталось Теаре. – Я повернувся до друга який сидів закривши руками лице.

— Тобі нема про що шкодувати, він сам винен. – Теар підняв на мене погляд повний самотності і розуміння того, що його зрадив один з найрідніших. Ліана встала і, підійшовши до Теара, обійняла його. Заміра зникла, а через секунду з’явилась з трохи потріпаним, але дуже радим Вайнером, Сансет миттєво підлетіла до нього і почала його лікувати. Коли всі нарешті зайняли свої місця, окрім Ліани звичайно, її Теар посадив собі на коліна, ми коротко переповіли все Вайнеру і продовжили.

— Отже, як ти зрозумів, що то був не справжній Вайнер, ніхто з нас не зміг цього зробити. Як Шейхане?

— Є у мене смутна підозра Айро, що я Зоровий.

— Це неможливо… драконів з даром Зорових уже не бачили дуже давно… Дозволиш? – Він простягнув мені свою руку і я подав йому свою, через хвилину він виніс вердикт. — А ти й справді Зоровий,… дивовижно! І опираючись на нові відомості пропоную додати до артефакту заклинання правди! Це старовинне заклинання, яке показує чи говорить хтось правду чи ні…але якщо його трохи змінити, то воно може показувати чи це той, за кого себе видає. Ситуація, що сталася сьогодні, показала, що нам це необхідно.