РОЗДІЛ 14

    Заміра

     Ви колись прокидались від муркотіння чогось важкенького, яке придавила вас до ліжка?...Ні? А я от прокинулась.

     Я відкрила очі і ледь не запищала! На мені лежало дитинча димчастого леопарда, а на руці у мене вже почала формуватись магічна мітка. І знову на лівій! Це що карма якась? Чим всесвіту не догодила моя ліва рука?...Чи все-таки не всесвіту?...Я повернула голову в бік Шейханового ліжка і побачила його занадто радісну посмішку, причому він ще досі спав! Ну нічого, я тобі її зараз підправлю! Я телепортувала до себе книгу з родовим деревом королівської сім’ї Королівства Темряви. Леопардика я обережно переклала з себе на ліжко і прийнялась гортати книгу. Та де ж він… ні не те… ага ось! Отже принц Шейхан Тейріан любить малювати… бла бла бла… ось… надзвичайно сильно боїться скорпіонів… хі-хі-хі… ну що, готуйся Шейхане! Один пас рукою, і на спині Шейхана вже спить дитинча скорпіона з батькового звіринця, думаю він не буде проти, а якщо буде, він все-одно дуже кричати на мене не буде, він же  темний, він буде дуже радий почути, що хоч краплинка темряви в мені все-таки залишилась. Я вирішила знову поспати, але через п’ять хвилин продзвенів горн і всі повставали, я обережно сіла на ліжку і подивилась на Шейхана. Як би я не старалась посмішку стримати я не змогла, скорпіон переліз по спині Шейхана до його обличчя і саме в цей момент Шейхан відкрив очі.

     Як він заверещав! Це була музика для моїх вух!...Хоча нарахунок музики я погарячкувала, він верещав як дівчинка, довго… зі смаком! Я не стрималась і хіхікнула. Решта заткнули вуха, але це їх не врятувало. Навіть скорпіон заткнув вуха лапками. Менше ніж через хвилину до кімнати залетіли наші друзі на чолі зі старостами. Хлопці в одних штанах, а дівчата у легких сорочках для сну, які лише до колін доходять. Бачачи цю картину, я почала вже відкрито сміятися, і до всього цього додалось ще й голосне мявкання  леопарда, тому що я так сміялась, що не помітила як рукою придавила йому хвіст, він підстрибнув і зачепився лапками за люстру і почав на ній гойдатись дивлячись своїми величезними від страху очима на нас всіх, а я почала сміятись ще сильніше і вже каталася по підлозі зі сторони в сторону. Леопард продовжував мявкати, але тепер по причині того, що не міг злізти вниз і взагалі боїться висоти. А наші сусіди по кімнаті і не очікуванні гості просто стояли і шоковано дивилися на всю цю  картину.

     Коли всі нарешті відмерли, першим ділом у Шейхана з рук забрали скорпіона, потім мого леопарда зняли  з люстри, а мене…мене просто вирішили не чіпати, а дати заспокоїтись, через п’ять хвилин, всі ми  вже сиділи або дехто стояв, і просто дивились один на одного. Я повільно встала з ліжка, підійшла до Шейхана і підтягнула лівий рукав кофти в якій він спав, щоб показала всім магічне татуювання. Оойй,…бачили б ви як на мене в той момент дивився Шейхан, якби поглядом можна було б вбивати, від мене б навіть попелу  не залишилось, не те що тіла.

     Раптом він різко смикнув мене на себе і я впала до нього на коліна, він підтягнув рукав моєї піжами вгору і побачив магічне тату у формі димчастого леопарда. У нього було тату скорпіона. Це тату - мітка об’єднання зі своїми тваринами.

— Тобі не здається Заміро, що поділ сил вийшов не рівний? – Він нахилився до мого вуха і прошепотів це так тихо, щоб почула тільки я. Його дихання  торкнулось моєї шиї і повернулось до вуха. По тілу пробігли мурашки, нарешті зібравшись я так само тихо прошепотіла:

— Не здається, це Королівський Скорпіон Ауари, – він різко розвернув мене до себе.

— Скорпіони Ауари вимерли.

— Не всі. Цей та ще один скорпіон жили в нашому звіринці.

— Обмін звіринцями?

— Виходить що так, – ми більше не шептались, а говорили нормально.

— Але за те, що ти мене так налякала, ти поплатишся.

— Що… - Шейхан швидко нахилився в перед і обійнявши мене за талію поцілував. Я на секунду навіть розгубилась і звичайно він цим скористався! Ми цілувались, і робили б це ще довго, як би не дехто.

— Гхмм…ми вам не заважаємо? – і тут то я зрозуміла, що дарма дала Вайнеру перстні! Ми розірвали поцілунок і я телепортувалась на  своє ліжко. — Якщо вже все добре, то ми підемо, заняття через п’ятнадцять хвилин починаються.

— О ні! – ми підірвалися з місця, напевно так швидко ще ніхто до нас не готувався до уроку. Ми блискавично почистили зуби і прийняли душ (встигли всі), одягатися вирішили магією, ми блискавично, захопивши рюкзаки, полетіли на заняття, ми встигли в аудиторію саме вчасно, через мить після нас продзвенів горн і зайшов викладач.

— Доброго дня… - викладач Рафаель завмер у дверях, злякано дивлячись на нашу з Шейханом парту. А видовище я вам скажу не для слабких нервів. Скорпіон скрутившись клубочком спав перед Шейханом, а його жало показувало на Рафаеля, а леопард спав на моїх плечах, наче шарфик, і випустивши кігті показував ними на викладача дивлячись тому прямо в очі. Дуже повільно Рафаель пройшов у центр і став у метрі від нашої парти. Він заговорив час від часу поглядаючи на нас: — Отже, ми сьогодні йдемо на полігон і будемо викликати свої стихії. Є запитання?

— Ні!

— Чудово…- він подивися на нас і почав невпевнено, — можете вз’яти свій звіринець, – ми посміхнулись і поспішили за рештою. Після того, як всі зібрались на полігоні, викладач почав знову говорити, ще деколи заїкаючись. Звичайно, він ще довго заїкатиметься, адже перед тим, як ми встали, мій леопард провів кігтем біля горла і показав цим самим кігтем на Рафаеля. — Отже, розходимось п-по парам. Шейхан і Заміра, Алексіан та Бетіар, Вітал та Меріар… - він по черзі називав імена і ми розходились по полю і ставали один навпроти одного.

— Аерум потестіас абімо пекторе! - перед нами одночасно з’явились духи, два у Шейхана і два у мене. Я непомітно зітхнула від полегшення, а потім побачила ЩО це за духи!

— Ееееее…- ось що називається колективна робота! Всієї групи разом з викладачем! Чого? Бо перед нами стояли колишні царі богів Шеасу, замість них тепер якась нова невідома цариця.