РОЗДІЛ 13

Шейхан

Через півгодини ми склали приблизне заклинання… І мали необережність його випробувати… Але все по-порядку.

— Здається готово. То як, випробуємо?

— Так! – ехх, знали б ми тоді чим закінчиться затія Бетіара, нізащо б не пішли випробовувати те заклинання! Але минулого не зміниш…

     Ми вийшли зі штабу і пройшли до поля, яке для нас спеціально розчистила Заміра.

— Отже, – Заміра зробила глибокий вдих і видих. – Маніфеста отум сант ан люсем дієн е тенебрас, аетернум ноктібус. Стела фатум мувет ут донум. Аетер туа фімабат сурсум атолі продіера, – ми завмерли чекаючи, що буде далі, але ми однозначно щось наплутали з заклинанням, тому що замість того, щоб з’явилась іскра і увійшла в кулон у формі зірки, який ми поклали у центр, а самі стали навколо нього у коло, з кулону вилетіла іскра, завмерла на секунду, а потім блискавично пройшла крізь кожного з нас. Ми не встигли навіть моргнути.

— Що це було? – якби я не намагався, у моєму голосі все-одно звучав страх. Це все занадто підозріло. Та що ж це таке?!

— Я не знаю… - Заміра почала панікувати, її голос звучав так, ніби вона зараз заплаче.

— Гаразд, гаразд заспокойся, – я перестав контролювати свої рухи, тому підійшов і обійняв її. Її голова лягла мені на груди, ми стояли так декілька хвилин, а навколо була тишина… Я зробивши величезне зусилля над собою нарешті відпустив Заміру. – Ну, як ти?

— Все добре… - Заміра відвела погляд і не дивилась на мене. Раптом в мене в голові з’явилась картина, Заміра лежить на ліжку і плаче. На її щоці видно слід від крові.

     Я моргнув багато разів перш ніж картина зникла. Я здивовано подивився на Заміру, і вона так само на мене, схоже я не один, хто щось бачив. Ми повернулись до наших друзів, які стояли позаду нас і так само здивовано на нас дивились.

— Схоже ми створили заклинання пророцтва…

— Не можу з тобою не погодитись Вітале. Але ці пророцтва якісь дивні, і сумніваюсь що у всіх вони однакові… Кого ви бачили у своїх пророцтвах?

— Я бачив себе і Вітанію.

— Я бачила себе та Вітала.

     Кожен з них по черзі називав імена, це були пари, хлопець і дівчина. Залишились Заміра та я:

— Я бачив Заміру.

— А я себе та Шейхана, а ще там був Вітал…він був поранений, – саме після цих її слів настала тиша.

— Пропоную розібратись у цьому пізніше, зараз нам пора повертатись, – я вийшов наперед. Всі присутні кивнули і ми перенеслись.

— Нам пора робити домашнє завдання, бувайте! – з цими словами Бетіар та Алексіан покинули нашу кімнату, а за ними Валері та Мерлін.

— Ми зараз повернемось.

— Що?...- я навіть закінчити не встиг, як ми опинились в  нашому світі.

— Заміро, а що ми тут робимо?

— Взагалі-то ми до себе в кімнату йшли!

— Заспокойтесь! На домашнє нам що задали? Правильно підібрати речі для артефактів, ось дивіться. – секунда, і в неї в руці з’явились кулони у формі маленького золотого щита та срібної блискавки.

— Ухти! – такого колективного зачарованого зітхання, ви ще не чули, зуб даю!

— Ех ви, ви чим слухали, коли я казала, що в цьому світі можна створювати все, що побажаєте? Я так розумію, тим місцем на якому сидите?

Ми скромненько опустили очі в підлогу, і намагались на Заміру не дивитися.

— Давайте створюйте предмети вже! Ви цим спектаклем мене не надурите! – не вийшло...

     Я зосередився і в мене в руці з’явилися срібний меч та золоте перо, теж на ланцюжку. У Вітала кулон у формі срібного кристалу та золоте кільце з сапфіром. У Алексіана золотий кулон у формі крил птаха та срібний браслет з дорогоцінним камінням, у Бетіара браслет із золота з метеликом та кулон у формі вулкану зі срібла. Доки ми заворожено розглядали наші прикраси, Заміра вже перенесла нас назад:

— Запам’ятайте! З нашого світу, будь-які створені нами речі можна забрати сюди. Зрозуміло?

— Так! – ми як по команді вирівнялись і хором відповіли.

     Після цього ми розійшлись по кімнатам уже остаточно, я прийняв душ і склав рюкзак. Ми поробили уроки і вирішили в щось пограти. Колективно було прийнято рішення що це буде «Печера Дракона», я змотався на острів і приніс гру. Суть цієї настільної гри, знищити замок суперника. Різні карти виконують різні функції, наприклад карта обману, якщо на ній намальовано щит, атакує і навпаки. Є особливі карти, які сильніші за інші, але їхня кількість обмежена. кожен замок охороняє дракон, якого треба вбити. Також є карта хаосу, яка вбиває дракона противника миттєво, але їх лише дві. Якщо дракона вже вбито, карта знищує замок.

 Загалом це досить цікава гра, ми зіграли не один раз.

     Рівно в дев’ять пролунав горн і ми переодягнувшись полягали в ліжка. Через хвилину після горна, коли ми вже якраз лягли, до кімнати хтось постукав. Заміра відкрила і до кімнати зайшла Сансет Гаран. Заміра пройшла до столу і взяла з нього скриньку і лист та передала його Сансет.

— Зможеш передати це Вайнеру Айсу?

— Так. А зараз спіть, – вона вийшла закривши за собою двері. Я сів і подивився на Заміру.

— А що було в тій скриньці?

— П’ять перстнів світів для старост. А в листі я все пояснили Вайнеру, якщо він довіряє, пояснить старостам все і дасть їм перстні, якщо не довіряє, отже він цього не зробить.

— І ти йому довіряєш? Перстень світів це надзвичайно могутня річ.

— Він вже довів, що стоїть на боці справедливості.

— Ну гаразд, нам пора спати.

— Добраніч.

— Солодких снів Заміро, - я підморгнув їй і знову ліг спати, через п’ять хвилин я вже спав, тому не чув, як Заміра підійшла і поцілувала мене в щоку.

     Рівно в дві години ночі, я прокинувся. Пам’ятаєте як я казав, що збираюсь утнути щось крутіше, ніж на уроці телепортації? Ну так я не жартував. Я тихо встав, подумав і телепортував до ліжка Заміри дитинча димчастого леопарда. Ви подумаєте, і що тут такого, а я вам скажу, що такого. Розумієте, у нашому світі магічними є всі істоти, які його населяють, І за умовами магії, якщо дракон прокинеться вранці з якоюсь тваринкою в ліжку, котиком, тигром, левом, скорпіоном, не суть, ну так от, якщо прокинеться з тією чи іншою тваринкою, між ними утвориться магічний зв’язок, за умовами якого, тваринка житиме зі своїм господарем до самої його смерті, і розірвати цей зв’язок не зможе ніхто. Тож Заміру тепер чекає дуже довге життя з димчастим леопардом, так як дракони живуть досить довго, якщо їх не вбити звичайно.