РОЗДІЛ 11

Заміра

Я моргнула декілька разів, щоб знову звикнути до приглушеного світла, яке повернулось після зникнення сяйва від наших міток.

     Коли я нарешті змогла знову бачити, перед самим моїм носом, у повітрі легко погойдувався перстень.

— Що це? – Шейхан здивовано подивився на мене.

— Перстень світів…

— Але ж усі перстні світів були знищені…

— Ні, не всі… Це той самий перстень, який мені колись подарував мій вчитель…

— Тобто, це твій власний перстень?

— Саме так… Я думала я його загубила… - я закрила очі, і промовила, - Тестіс темпорум маджістра вітае, ат серво ан сакраментум, ініа некс адо орнаментум, –  а коли відкрила, ми вже стояли в абсолютно невідомому місці, усе навколо було чорним. Перстень опинився на моєму вказівному пальці і світився блакитним. Усі були в ступорі. Першим отямився Бетіар:

— Де ми?

— У моєму власному світі, все чорне, тому що я цим світом ще не користувалась.

— А хіба створювати світи може не тільки маг Гелаксі? – ми всі задумались над словами Теара.

— Думаєш…?

— Не знаю, - він потиснув плечима, - це можна дізнатись тільки на уроці магії стихій.

— Ну, в принципі логічно… Гаразд, не зациклюємось, – я закриваю очі, а коли відкриваю, ми вже стоїмо на острові посеред океану, острів простягається на кілометри вдаль … - Ходімо, покажу вам ще дещо… - я пройшла приблизно до середини острова, зосередилася, і магія перстня на моїй руці пройшла крізь моє тіло. Я склала руки перед собою і розвела їх в сторони, з мого тіла в різні боки потягнулись нитки магії. Острів заповнився маленькими паростками дерев, які з кожною секундою збільшувались, поки не досягли захмарної висоти.

— Вауууу… - зачаровано дивлячись на височенні дерева, друзі підійшли до мене.

— Це ще не все.

     Я відступила назад, а за мною і решта. Я витягнула руку вперед і в центрі острова проросло ще одне дерево, але на цей раз вище і ширше в стовбурі. Набагато ширше. На стовбурі з’явились сходи, і я впевнено попрямувала до них. На третій сходинці я обернулась:

— Чого стоїте? Кого чекаєте? Якщо особистого запрошення, то його не буде, – я повернулась і продовжила підйом, і всі схоже теж.

     На кінці сходів була хатинка з гілок дерева та різних, але від того не менш красивих, квітів. Ми опинились у великій кімнаті, по центру якої стояв стіл з ліан. Навколо були дивани та крісла з квітів, напроти був прохід, від якого йшов міст з гілок. Він вів до альтанки, на тільки-но з’явившомуся дереві. Навколо альтанки на гілках одного дерева росли різні фрукти!... Ой… здається з магією я перестаралась… але нічого, і так зійде! Я подивилась на стіл, на друзів, на перстень і знову на стіл, на якому вже з’явились одинадцять скриньок. Розумна магія! Стіл мав круглу форму, навколо нього було дванадцять крісел, теж з квітів і гілок, трохи віддалік від столу,  стояв диван.

— Чого чекаєте? Сідайте! – я повернулась до друзів, які продовжували здивовано розглядати все навколо. Вони підійшли до мене і сіли за стіл. Кожен вибрав собі місце, і те крісло, на яке кожен з нас сів, проросло відповідного до однієї з наших стихій кольору. – Дозвольте пояснити… - почала я, після запитальних поглядів всіх присутніх обернених на мене. – Але перш ніж я поясню, - цікавість, яка спалахнула в їхніх поглядах на мить погасла, але після наступних слів, ще більше розгорілася.  – Перед вами є скриньки, відкрийте їх, – Кальмія зацікавлено покрутила скриньку в руках  і відкрила її першою.

— Це ніби пропозиція руки і серця? – вона зацікавлено покрутила перстень в руках.

— Якщо й так, то точно не від мене. Це може бути тільки один з присутніх… - я красномовно поглянула в бік Кайліна. – Але, ти не вгадала, це перстні стихій, кожне кільце закріплене до цього світу. Скільки часу ми б не провели тут, у нашому світі пройде п’ять хвилин. Це наша нова штаб квартира. У цьому світі ви можете створювати те, що ви хочете, головне уявити.

— А нашу відсутність не помітять? – Теар виглядав схвильованим.

— Зараз нас матеріально у Шеасі не існує, але якщо хтось наш шукатиме, то думатиме, що ми в тому місці, звідки перенеслись. У Шеасі залишились відблиски наших магічних аур. Ми можемо виходити і заходити коли забажаємо. І до речі, загубити перстні ви не зможете, як тільки ви надягнете їх, вони зчитають вашу ДНК. Перстень підкорятиметься тільки вам. Але є побічний ефект, персень може почати транслювати ваші думки.

— Та невже… - тихо промовив Вітал. – Він замовк на пів слові, а за вікном стрибав цвіркун… ні все-таки табун цвіркунів.

     Напружена тиша тривала хвилин десять, ніхто не знав, що на це все  сказати. Першим порушив тишу Шейхан:

— У мене є ідея. На випадок, якщо на нас нападуть, найоптимальнішим буде створити артефакт Іскра Минулого.

— Це що таке? – Ліана здивовано поглянула на Шейхана. – Я ніколи про таке не чула.

— Я до речі теж, – я запитально поглянула на Шейхана.

— Звичайно не чули, я щойно придумав. Іскра Минулого – заклинання, яке може показати, що сталося з тим, хто надіслав іскру, і показати до неї шлях, під час нападу, це найкращий варіант допомогти комусь.

— Пропоную приступити до заклинання… - я створила перед нами блокноти, і кожен з нас взявся за справу. Заклинання ми вирішили створювати на Давньо-Драконській мові, оскільки цю мову знали всі аристократичні сім’ї, проблем з заклинанні виникнути не мало, але доля вирішила інакше…