Невже кінець?

Запах вологого дерева, цвілі та тютюну, та нависаюча над Ернестою тінь. Руки та ноги стискала туга мотузка. Прокинувшись, дівчина в момент відчула все це. Промені сонця слабо проникли в темне приміщення крізь щілини між колод, швидше за все, одного з будинків у нетрях. А ще суперечливі голоси.

— Що ти зробив? Де ти взагалі знайшов цього завойовника? — низький, трохи бекаючий голос першим донісся до вух людини.

— Я чув про їхній загін від розвідників вождя! Нещодавно майже всіх їх розстріляли на головній площі. За моїми підрахунками, цих завойовників залишилося троє. — уже знайомий голос, що крихтить, відповів першому. В очах дівчини все було розмито, тому вона могла розгледіти лише силуети.

— Ти розумієш, який це ризик, як зв'язуватися з ними? Що в тебе за побої? Впевнений, вона не послухала тебе одразу!

— Але зараз почує, інакше… — тепер дикобраз перевів суворий погляд на дівчину, яка тільки що отямилась, але репліка його товариша змусила знову відвернути увагу від людини.

— Слухай, я погодився на твою ідею, бо це звучало весело, і навіть здавалося, що в нас правда є шанси. Але, якщо так подумати, нічого поганого для нашого травоїдного народу вождь Булдандін не зробив.

— Не зробив? Та він убив минулого вождя, захопив владу силою, а ми просто прикрасимо його гріхи. Чи даремно той курган копали? Все, дороги назад немає. Головне зараз - повалити, інше зробить наша слава чесних та вмілих найманців і народ. 

— А що робити з лоялистами? Їх набралось чимало.

— Я знаю, партизанський рух уже готується до першого, великого кроку. Незабаром цього бика і так скинуть, а посприявши цьому, ми виставимо себе ще й героями.

— Гаразд, вирішили це питання, але чому ти не порадився зі мною з приводу цих загарбників? Я думав, ти мені довіряєш!

— Так, але тут справа така… Я сам не планував прямо зараз залазити в ці міжнародні справи, але так вийшло, що ця дівчина сама зустрілась мені. Успішні бестаї не шукають нагоди, а роблять її для себе власноруч.

— Гей ви, мерзенні демони, що ви хочете зробити зі мною? — нарешті повністю прийшовши до тями дівчина почала намагатися вирватися з пастки ворогів.

— Стривай, я тобі все поясню. Ти напевно думаєш, я спеціально відволік тебе і не дав врятувати твоїх одноплемінників, але насправді я врятував тобі життя. — виставивши долоні вперед, дикобраз спробував заспокоїти невільницю. — Там цих вартових була дюжина, ще й одна з гвардійців вождя була присутня. Ти навіть не впоралася зі мною, куди тобі до них! — низький знайомий демон дикобраз із люлькою в руках спробував заспокоїти дівчину.

— Твої слова точно отрута! Тобі мене не вгамувати! — не піддавалась дівчина. 

— Тихіше, зараз ти у нашій владі. — він різко дістав свій шип зі спини і підніс його вістря до обличчя Ернести. — Ти ж не хочеш тут померти, правда? — але відповіддю рудоволосої був різкий рух голови, через який голка залишила глибоку рану на щоці дівчини, проте, так вона змогла схопити зубами зброю ворога і спробувала відібрати її, однак демон швидко відреагував і прибрав шип подалі від неї.

— Та вона божевільна не договороздатна, вб'ємо і все. — Вліз другий демон овечої зовнішності.

— Стривай, зараз ми все з’ясуємо. — відповів дикобраз своєму другові, а потім підсів на коліно і вкотре звернувся до Ернести. — Твої друзі загинули і ти не могла змінити цього. Можеш звинувачувати всіх у їхній смерті, але точно не мене. Ти б їх не врятувала. Хоча, якби ти була ще сильніша, може й смогла б. Але, це все…

— Сила... знову... знову від мого безсилля мої підлеглі, друзі, постраждали… — не дослухавши демона почала розкручувати роздуми.

— Так, мабуть, але є спосіб перейти цей бар'єр. Поодинці ніхто не сильний, але об'єднавшись, можна і з богом боротися. Ха! — Він трохи поперхнувся, прочистивши горло демон продовжив. — Ну так ось. Допоможіть нам усунути з трону вождя Булдандіна, до речі, саме за його наказом убили твоїх товаришів. Замислись. А ми поки що пройдемося, розвідаємо місцевість. — поплескавши напарника по спині, той поспішив вийти з притулку.

— Стривайте. — тремтячим голосом тихо сказала вона. — Я згодна об'єднати зусилля. Але не через помсту. Наша місія, ось що важливе зараз. — ледве стримуюсь, щоб не заплакати, вона гордо підвела голову, щоб подивитися в очі нових союзників. — Але майте на увазі, помилок або зради з вашого боку я не пробачу.

— Навіть не думали, обіцяю, ми не забудемо вашої допомоги. — вдячно відповів дикобраз, після чого він поспішив розв'язати дівчину.

— Треба познайомити вас моїм союзникам. Вони, напевно, будуть не раді цій новині. Але я знаю навіщо уклала з вами угоду. Мої люди найцінніше, що є в мене, життя кожного, навіть морального виродка, для мене цінні, якщо вони довірили мені свої долі. Але у мене не вистачає сил та знань, щоб користуватися ними. — продовжила виливати душу Ернеста.

— Так, це дуже сумно. Ну що, йдемо до твоїх слуг? — знову зневажливим тоном відповів овен.

— Тихіше, бачиш, тут життєва трагедія. — гаркнув на товариша демон. Але та, не зважаючи на ставлення демона, відповіла.

— Так... треба йти, який зараз час доби?

— Захід сонця, ти швидко прийшла до тями.

— Ясно, ну що ж, сподіваюся, мої супутники не вб'ють вас. — вона встала на ноги, погляд підняти та подивитися в погляд співрозмовників не наважувалася, видно було, що їй зараз важко прийняти реальність. 

Союзники по змові перевірили вікна та в цілому вулицю, щоб впевнитись, що за ними ніхто не слідкує. Переконавшись, що все гаразд вони одягли капюшони та ланцюжком, один за одним, а Ернеста шла першою, немов очолюючи союз двох ворожих рас, пішли назад в глиб міста Вони пробиралася вздовж стін, хоч і так на групу звичайних за тутешніми мірками демонів ніхто не звертає уваги, тож людині було легко замаскуватися.

Ось вони вже вийшли на площу перед замком, там дівчина знайшла позначний знак від товаришів. Вона підійшла до зачинених дверей і енергійно постукала.