Нова історія, що продовжує стару

Рудоволоса дівчина в повних, з гравіюванням двох троянд, що опутали грифона своїми шипастими стеблами, білих, немов сніг, обладунках стояла струнко, з гордо піднятою головою посеред багато прикрашеного кабінету. На лівому наплечнику висів сірий плащ з таким самим гербом як на нагруднику. Навпроти неї був письмовий стіл, за яким сидів суворого вигляду чоловік років п'ятдесяти. Сиві скроні  відблискували сріблом від світла, що проникало через залите промінями сонця  вікно, розташоване за його спиною.

— Лицар-капітан Ернеста, командування прийняло рішення про ваше підвищення, на знак визнання ваших видатних заслуг та відданості в галузі дисциплінування солдатів вашого загону, а також вашого значного внеску у військову справу. — його голос звучав впевнено й жваво, але невелике прохрипування свідчило про вік чоловіка. Він швидко кинув погляд на дівчину, яка стояла перед ним, очікуючи на її реакцію, але вона смиренно чекала дозволу говорити і ніби статуя дивилася в простір. Прочистивши горло, командуючий фортецею продовжив:

— Леді Ернеста, рада архієпископів поклала на вас тягар керівництва новим лицарським орденом особливого призначення. Його статут та всі інші питання ви вільні регулювати самі. Єдина умова – заняття ордену та прийняття нових членів лежать на командирах інших орденів. Простіше кажучи, ви будете оперативною групою швидкого реагування і якщо якийсь орден попросить допомоги, чи доручить виконати завдання, ви безсуперечно зобов'язані його виконати. Однак, рада архієпископів поки не затвердила офіційну підставу вашого ордену, тому вам належить спеціальне завдання, від результату якого залежить доля всієї людської раси. Деталі місії містяться у цьому листі, будь ласка, візьміть його. Якщо щось не зрозуміло, можете поставити запитання. — Він простягнув запечатаний конверт із підписом "Від архієпископа Валентина". Дівчина швидко взяла його у руки і пробігла очима його вміст.

— Командоре, місія в демонічних землях... Засіяти смуту у ворожих тилах... Завдання... — вона швидко змочила губи язиком і продовжила. — Завдання зрозуміле. Тут зазначено, що місце збору ордена - сторожова вежа поряд із фортецею "Щит Лліна", де ми зараз знаходимося, на кордоні між Мертвим лісом та нашими землями.

— Так, місія далеко не найлегша. Ти можеш відмовитися, але тоді тебе... — Я беру обов'язки глави цього ордену. Якщо це допоможе захистити звичайних людей від проклятих демонів, я виконаю наказ. — перервала чоловіка Ернеста. 

— Хм. Ти, як завжди, віддана звичайним людям і своєму обов'язку перед ними, зовсім не так, як інші лицарі. Схоже, ця риса якнайкраще підходить главі ордену. До речі, вас будуть називати "Орден Його вироку". Носи цю назву з честю. Як я вже сказав, ви вільні вирішувати всі внутрішні справи на свій розсуд, головне виконувати покладені на вас обов'язки. А тепер іди, готуйся. Найближчим часом гідних лицарів приведуть до місця збирання. Наскільки я знаю, їх буде лише п'ять людей. Вони є найгідними та найпридатними людьми для цієї місії. Людство покладається на вас. — Зробивши жест честі, чоловік дав зрозуміти, що дівчина вільна. Вона дисципліновано вийшла з кабінету та зачинила за собою двері. 

— Не можу повірити! Нарешті вони визнали мене! — сповненим радості голосом Ернеста вигукнула на весь коридор кам'яного замку, але потім, усвідомивши, що це було досить вільно, зніяковіло озирнулася на всі боки. Переконавшись, що поряд нікого немає, продовжила свій монолог уже напів пошепки, ідучи вздовж високих стін, прикрашених декоративними обладунками та картинами, під променями світла, ідучого з маленьких віконець, що розташовані майже під самою стелею. По підлозі пролягав довгий червоний килим з золотистою облямівкою.

 — Я кілька років боролася за звання командира загону, переконувала інших офіцерів, що їхня жага до влади, грошей і слави не принесе щастя народу і не понравиться Творцю. Я неодноразово намагалася переконати солдатів бути більш стриманими, благочестивими та принциповими, поводилася з ними, як із сім'єю... І ось, мої старання помітили... вирушаю негайно. Хм, який герб вибрати для нашого ордену? Хоча, насамперед потрібен статут. — з різними думками вголос дівчина попрямувала до своїх покоїв.

Сплеск холодної води в обличчя ніколи не був приємним способом розбудити людину, а в сирій тюремній камері інакше і не будять. Високий юнак спортивної статури з колючою щетиною і русявим волоссям, зачесаним назад, з прокльонами розкрив очі.

 — Нарешті прокинувся, радуйся, твій трибунал скінчився, але з кількома умовами. — у напівтемряві ледь сяючого ліхтаря стояв чоловік людина у чорному одязі, та в дерев'яній масці, що закривала все обличчя, та мала лише отвори для очей і дихання. В руці він тримав ще вологе відро. — Тебе переводять у новий лицарський орден Арвіде Шин. Старший син із бідної аристократської родини, чий голова загинув у безславній битві. Ти страшний хуліган та порушник військової дисципліни, будь я головний, ти би не ночував у тюрмі кожного тижня, одразу полетів би до Творця! — він зробив невелику паузу, чекаючи відповіді, але бранець, здається займався своїми справами, ця розмова йому не так цікава, як вижати мокрий одяг. Тюремник зробив глубокий вдох та продовжив. — Але все ж таки тобі дали другий шанс. Збирай свої пожитки, тебе відвезуть до свого нового командира та бази. Нарешті твоя хуліганських пика не буде тут висвічувати ніколи.  — сторож розмовляв гордовито, майже сміючись з хлопця за ґратами. — У тебе часу всього нічого, поспішай. Як будеш готовий – поклич. — Вже серйозніше сказав тюремник і пішов назад у напівтемряву по своїх справах, щось насвистуючи для себе.

Арвід сонно переварював почуте, глянув у маленьке загратоване віконце, на сонце, що сходить прямо на очах, і сказав собі. — Батю, а я ж казав, що не згнию в цій тюрзі, тепер я точно всім покажу що став кращим за тебе! Доведу, що твої уроки пройшли недаремно і перевершу тебе! — Після цього людина стала приводити себе в порядок і готовитися вийти назад до людей. Розім'яти лице, підготувати одяг, погодитись… — Усього приблизно цілий місяц насидів, не так уже й багато, але заріс як… — розглядаючи себе в калюжі проаналізував себе чоловік.