Глава 10. У темряві підвалу

Сходи підвалу були старими й слизькими від вологи та моху. Стіни, рясно вкриті павутиною, робили атмосферу ще більш гнітючою.

— Не подобається мені це місце, — пробурмотіла Маша, уважно дивлячись на підлогу, щоб не наступити на іржаву бляшанку чи бите скло.

— Якщо тобі не подобається, то що тоді за інших говорити? — Кузя натякнув на те, що Маша єдина з компанії народилася й виросла на вулиці.

— Тут точно щось заховано, — сказав Рудий, водячи поглядом по старих замурованих нішах у стінах. — Подивіться сюди, на цю кладку. Вона здається новішою за решту стіни.

Кузьма підійшов ближче і кігтем пошкріб по цеглі.

— За стіною щось є, — прошепотів він і нахилився, щоб краще роздивитися.

— Гадаю тут має бути секретний камінь, який відкриває сховок, — вигукнув Рудий і почав тиснути лапами по черзі на кожну цеглину. Друзі вмить долучилися. Не пройшло і хвилин, як їхні зусилля були винагороджені: одна з цеглин втопилася в стіну і відкрилася невелика ніша. Коти побачили маленьку металеву скриньку з ручкою зверху.

— Гадаю це те, що шукають злодії! — зраділа Маша.

— Треба забрати її й тікати, поки вони не помітили, що ми тут, — сказав Кузьма, хапаючи зубами скриньку за ручку.

В цю мить зі сходів долинули важкі кроки. 

— Ти це чув? — запитав писклявий голос спільника Гостя.

— Хтось тут є, — кивнув той. — Мабуть щурі, чі кажани.

Коти перезирнулися. Небезпека наближалася. Вихід з підвалу лише один і потрібно було швидко знайти якесь рішення. Всі пригнічено мовчали забившись в дальній від сходів кут. Чи не вперше за час спільних пригод ситуація здавалася безвихідною.

— Я відволічу їх! — Рудий рішуче зробив крок вперед. — А ви виносьте скриньку нагору. 

Часу на роздуми не було. Правду кажуть, що активні дії перемагають страх та заціпеніння.

Рудий вистрибнув з укриття й кинувся до іншого кінця підвалу, голосно шкрябаючи пазурами по стіні. Гість застиг від несподіванки, а його спільник заверещав з переляку.

— Ти тут що забув!? — закричав Гість, спостерігаючи за котом.

Рудий вправно стрибав із місця на місце, збиваючи на підлогу різний мотлох зі старих полиць. Скориставшись моментом, доки увага злодіїв була прикута до сказившогося Рудого, Маша, Кузьма та Кіра непомітно проскочили зі скринькою на вихід.

— Мерщій звідси! — крикнула вже на верху Маша.

— А як же Рудий? — запитала Кіра, озираючись на двері млина.

— Він упорається. А я йому в цьому допоможу, — твердо сказав Кузьма. — Ви ж несіть нашу знахідку до патрульної машини.

Не чекаючи відповіді, Кузьма стрибнув назад до входу у підвал. В цей момент звідти вибіг Рудий. Не пройшло й півхвилини, як з підземелля долунав крик гостя:

— Швидко за ним! Він поцупив мій скарб!