Глава 9. Погоня до млина

Якби Маша й Кіра змогли витягти за собою поліціянтів хоч на кілька хвилин раніше, вони б обов'язково зустріли Гостя, який поспішав до автівки спільника. На жаль, правоохоронці послідували за котами лише після того, як одна стажерка впізнала Кіру з вечірнього відео і вмовила поїхати ще раз перевірити будинок, та дивного господаря, який прогавив все господарство.

Біля воріт подвір'я вони зіткнулися з Рудим та Кузьмою.

— Він їде до старого млина, — коротко пояснив Рудий подружкам, показуючи план. — Ми повинні його випередити!

Звісно котячої мови ніхто не зрозумів, але стажерка, Марина Лозовська, яка визвалася поїхати з патрулем, взяла у Рудого старий документ і зацікавилась.

— Це далеко? — запитала вона старших товаришів по службі.

— Приблизно за півгодини звідси повільним кроком. Стривай, що це там таке? Ходімо мерщій до будинку! — вигукнув лейтенант, який зранку заступив на чергування замість Нероби та його напарниці.

Перше, що привернуло його увагу, це не щільно зачинені вхідні двері. Безлад всередині свідчив про те, що там явно коїлося щось недобре. Кмітливий лейтенант скомандував негайно вирушати до млина. Коти ж тим часом вже сиділи в патрульній машині біля заднього сидіння з мовчазної згоди стажерки.

Звісно вони не пішли, а поїхали, і вже за кілька хвилин побачили похмурий силует старого млина. Він виглядав доволі похмуро. Покинута будівля обросла травою та пагонами вишняка. Проте, якщо придивитися ближче, то можна було зрозуміти, що старі кам’яні стіни ще досить міцні, аби простояти не одне століття. 

Поліцейське авто зупинилося в кущах поодаль і лейтенант з напарницею взявши зброю напоготів, рушили в бік старого млина.

Всюди виднілися сліди присутності людей — покинуті пляшки, залишки багаття, бите скло.

— Коли вже люди навчаться цінувати природу, — сумно зітхнув лейтенант, оглядаючи засмічений майданчик перед входом. 

— Можливо, коли вона перестане терпіти наші витівки, — зауважила його напарниця.

Коти тим часом провели власну невеличку нараду.

— Нам треба діяти швидко, — сказав Рудий. — Кіра, ви з Машою перевірте чорний хід, а ми з Кузьмою зайдемо спереду.

Ніхто не став заперечувати. Коти двійками вирушили кожен своїм напрямком.

Рудий та Кузьма обережно ступили в середину млина. Повітря було вологим і дихати одразу стало тяжче. Зі стелі звисали уламки дерев’яних балок, а кам’яна підлога, так само була встелена різноманітним сміттям.

— Здається тут теж хтось щось шукав, — прошепотіла Маша, вказуючи на кілька місць на підлозі де не вистачало кам’яних плит.

— Ви чого тут? — поцікавився Рудий.

— З чорного ходу зачинено і немає навіть вузенької щілинки, аби пролізти в середину, — пожалілася Кіра.

— А ще ми бачили, як поліціянти бігли до машини і щось кричали в рацію, — повідомила Маша.

— Може підмогу кликали? — припустила Кіра.

— Навряд, — похитав головою Рудий, не припиняючи оглядати все навколо.

— Ось, дивіться, — сказав Кузьма, наближаючись до старої шафи. Він обережно відкрив дверцята, і зсередини випали кілька аркушів із позначками, що нагадували карту.

— Схоже на план підвалу, — зробив висновок Рудий, уважно вдивляючись у малюнок.

У цей момент згори почулися голоси. Задні двері млина відчинилися, і всередину увійшли Гість із спільником. Коти швидко сховалися за кам’яною брилою, яка в давні часи слугувала для перемелювання зерна на борошно.

— Треба шукати якомога швидше, доки вони не повернулися! — сердито говорив Гість. 

— А хвацько ж ти це придумав з рацією, — реготнув його спільник.

— До підвалу! — прошепотів Рудий, і друзі по черзі перебігли з укриття до вузьких сходів, які вели вниз.