Глава 9. Погоня до млина

Якби Маша й Кіра змогли витягти за собою поліціянтів хоч на кілька хвилин раніше, вони б обов'язково зустріли Гостя, який поспішав до автівки спільника. На жаль, правоохоронці послідували за котами лише після того, як одна стажерка впізнала Кіру з вечірнього відео і вмовила поїхати ще раз перевірити будинок, та дивного господаря, який прогавив все господарство.

Біля воріт подвір'я вони зіткнулися з Рудим та Кузьмою.

— Він їде до старого млина, — коротко пояснив Рудий подружкам, показуючи план. — Ми повинні його випередити!

Звісно котячої мови ніхто не зрозумів, але стажерка, Марина Лозовська, яка визвалася поїхати з патрулем, взяла у Рудого старий документ і зацікавилась.

— Це далеко? — запитала вона старших товаришів по службі.

— Приблизно за півгодини звідси повільним кроком. Стривай, що це там таке? Ходімо мерщій до будинку! — вигукнув лейтенант, який зранку заступив на чергування замість Нероби та його напарниці.

Перше, що привернуло його увагу — не щільно зачинені вхідні двері. Безлад всередині свідчив про те, що там явно коїлося щось недобре. Кмітливий лейтенант скомандував негайно вирушати до млина. Коти ж тим часом вже сиділи в патрульній машині біля заднього сидіння з мовчазної згоди стажерки.

Так як вони звісно не пішли, а їхали, то вже за кілька хвилин побачили похмурий силует старого млина. Він виглядав доволі похмуро: покинута будівля обросла травою та пагонами вишняка. Проте, якщо придивитися ближче, то можна було зрозуміти, що старі кам’яні стіни, хоч і поросли мохом, але ще досить міцні, щоб простояти не одне століття. 

Поліцейське авто зупинилося в кущах поодаль і лейтенант з напарницею взявши зброю напоготів, рушили в бік старої будівлі.

Всюди виднілися сліди присутності людей — покинуті пляшки, залишки багаття, бите скло.

— Коли вже люди навчаться цінувати природу, — сумно зітхнув лейтенант, оглядаючи засмічений майданчик перед входом. 

— Можливо, коли вона перестане терпіти наші витівки, — зауважила його напарниця.

Коти тим часом провели власну невеличку нараду.

— Нам треба діяти швидко, — сеазав Рудий. — Кіра, ви з Машою перевірте чорний хід, а ми з Кузьмою зайдемо спереду.

Ніхто не став заперечувати і вони двійками вирушили кожен своїм напрямком.

Рудий та Кузьма обережно ступили в середину млина. Повітря було вологим і дихати одразу стало тяжче. Зі стелі звисали уламки дерев’яних балок, а кам’яна підлога, так само була встелена різноманітним сміттям.

— Здається тут теж хтось щось шукав, — прошепотіла Маша, вказуючи на кілька місць на підлозі де не вистачало кам’яних плит.

— Ви чого тут? — поцікавився Рудий.

— З чорного ходу зачинено і немає навіть вузенької щілинки, аби пролізти в середину, — пожалілася Кіра.

— А ще ми бачили, як поліціянти бігли до машини і щось кричали в рацію, — повідомила Маша.

— Може підмогу кликали? — припустила Кіра.

— Навряд, — похитав головою Рудий, не припиняючи оглядати все навколо.

— Ось, дивіться, — сказав Кузьма, наближаючись до старої шафи. Він обережно відкрив дверцята, і зсередини випали кілька аркушів із позначками, що нагадували карту.

— Схоже на план підвалу, — зробив висновок Рудий, уважно вдивляючись у малюнок.

У цей момент згори почулися голоси. Задні двері млина відчинилися, і всередину увійшли Гість із спільником. Коти швидко сховалися за кам’яною брилою, яка в давні часи слугувала для перемелювання зерна на борошно.

— Треба шукати якомога швидше, доки вони не повернулися! — сердито говорив Гість. 

— А хвацько ж ти це придумав з рацією, — реготнув його спільник.

— До підвалу! — прошепотів Рудий, і друзі по черзі перебігли з укриття до вузьких сходів, які вели вниз.