Глава 5. Поліція

Коти перезирнулися один з одним. 

— Виходить це може бути якийсь злодій, — зауважив Кузьма.

— Виходить, що так, — занепокоєно відповіла Кіра.

— То треба не зволікати. Я гадаю Микола з Лізою зараз поїдуть туди. Стрибаймо до пікапа в вантажне відділення поки не пізно, — у звичній манері спробувала взяти на себе командування Машка.

Друзі спритно перебігли до автівки господарів і зачаїлися в кутку кузова проміж пластикових каністр та тюків з сіном. Не пройшло й десяти хвилин, як уся компанія впевнилася, що Маша мала рацію. Грюкнули двері пікапа, завівся двигун і за мить вони вже мчали по дорозі, яка вела до мосту. Приблизно через годину пікап зупинився. Коти зачекали, доки Котлики підійдуть до воріт Гнатюків і обережно повисовували голови над бортом. 

— Доброї ночі! — голосно вигукнув Микола і привітно помахав рукою Гостю, який визирав у вікно вітальні намагаючись залишитись непоміченим. Зрозумівши, що його викрили, чоловік не кваплячись вийшов з будинку і пішов до воріт. 

— Ви до мене? Що трапилося? — замість привітання промовив він.

— Взагалі то до Гриші з Інгою, — обізвалася Ліза.

— Їх зараз немає, приїдуть через тиждень, — відповів Гість і вже хотів розвертатися йти назад, але Микола його зупинив.

— Зачекайте! А ви хто такий? — Микола не питаючи дозволу прочинив хвіртку і рішуче увійшов на подвір'я. 

— Я двоюрідний брат Грицька, — спокійно відповів Гість, прямуючи до будинку. 

— З дитинства з ним товаришуємо, ніколи не чув ні про якого брата, — Микола помітно нервував.

— То мало що ви не знаєте, — пробурмотів Гість ледь чутно. — Що ж ви за друзі такі, якщо вони вам навіть не повідомили про свій від'їзд?

— Оце мене й дивує! Я б хотів побачити ваші документи, — Микола вперся ногою в нижній куток дверей не даючи Гостю їх відчинити.

Той мовчки подивився на кросівок що заважає і все тим же флегматичним тоном продовжив.

— Для цього мені як мінімум треба потрапити всередину.

Микола був вимушений прибрати ногу і впустити гостя до будинку. Як тільки той опинився в середині Микола почув клацання замка. Він почав гепати у двері кулаками, потім ногою, але марно. Гість навіть не збирався виходити. Тоді Микола почав бігати навколо будинку вишукуючи відчинене вікно. Він обстежив кожне , але всі фіранки були щільно зачинені. Тоді він пішов до купи будівельного сміття, яке лишилося після будівництва альтанки з пічкою і взяв каменюку завбільшки з добру бурячину. Микола мав намір вже жбурнути її у вікно вітальні. За цим заняттям його і застала патрульна поліція. Ліза в цей час шукала в машині рукавички аби безпечно розчистити віконний отвір від уламків скла.

В цей момент під’їхала машина з мигалками.

— Патрульна поліція! Старший лейтенант Нероба. Що тут відбувається? — здаля заговорив поліціянт.

— В будинку наших друзів злодій! Як добре, що ви приїхали! — вигукнула Ліза, підбігаючи до будинку одночасно з поліціянтом та його напарницею.

— Нам надійшов виклик якраз таки від мешканця цього будинку. Він повідомив про напад. Будь ласка, ваші документи.

Микола аж рота відкрив від несподіванки та нахабства. Ліза ж, аби не гаяти часу відкрила на телефоні додаток з паспортом. 

— Так, що ви тут робите, панове Котлики? — продивившись електронні документи, спитав поліціянт.

— Декілька годин тому до нас прийшли їх коні та коти. Ми телефонуємо, а вони не відповідають. Приїхали, а тут незнайомий чоловік називається братом Грицька, — трохи заспокоївшись пояснив Микола.

— Зараз розберемося, — промовив поліціянт і постукав у двері будинку. — Відчиніть! Поліція! 

Двері потихеньку прочинилися і у щілину просунувся ніс Гостя. 

— Ви їх заарештували? — обережно спитав він.

— Поки ні. Покажіть, будь ласка, ваші документи.

— Я? А навіщо? Це ж я потерпіла сторона. Це я вас викликав, бо на мене хотіли напасти, — обурився Гість.

— Такий порядок. Ми пройдемо до будинку? 

Гість завагався, але скоріше за все не хотів привертати зайвої уваги, тому зобразив якомога щирішу посмішку і зробив запрошуючий жест руками.

— Так, так, звичайно! — сказав він.

Невдовзі всі п'ятеро сиділи за столом вітальні й пили чай та каву. Ніхто навіть не звертав увагу на котів, які непомітно, мов тіні постійно спостерігали за тим, що відбувається. І дуже добре чули кожне слово, яке було сказано присутніми.

Виявилося, що після нескладної перевірки по базам, Гість дійсно виявився двоюрідним братом Григорія.

— Оце так поворот, — прошепотів Кузя, після того, як розмова за столом закінчилася і поліціянти попрямували до виходу. 

— В когось є думки стосовно того, що відбувається? — запитала Маша.

— Звичайно! — жваво відповіла Кіра, але миттю знітилася. — Проте жодної тямучої.

Тим часом Котлики не відчеплялися від Гостя з питаннями, чому Гнатюки не виходять на зв'язок і де вони взагалі є.

Гість запевняв, що з їх друзями все гаразд. Просто їм терміново треба було поїхати кудись до мами Інги, а там напевно немає зв’язку. Його ж попросили приглянути за будинком, тому, що якраз напередодні говорили, що непогано було б якось зустрітися. Так мабуть його номер і залишився першим в історії викликів.

— Як бачите, господар з мене кепський, — посміхнувся Гість прибираючи зі столу посуд, тим самим даючи зрозуміти Миколі та Лізі, що їм пора. — Буду безмежно вдячний, якщо приглянете за конями.

— За це можете не переймайтися, — запевнив його Микола вже на порозі.

Коти перезирнулися.

— Якщо це дійсно родич ваших господарів, і знаходиться тут цілком законно, тоді чому він поводить себе так ніби щось приховує? — спитав Кузя скоріше у повітря, а ніж у присутніх.

— Пропоную залишитися тут всім разом, сховатися і непомітно постежити за Гостем. Відчуваю, що ми дізнаємося якусь таємницю, — промовила Маша.

— Здається, що це досить непогана ідея! — підтримав подругу Кузьма. — Ви як? — звернувся він до Кіри та Рудого.