Глава 3. Новини

Кіра мовчки дивилася на Рудого в очікуванні поки той озвуче свій план. Вона не по чутках знала, що Рудий дійсно міг вигадати щось цікаве.

- Нам треба потрапити до Лізи й Миколи, - впевнено сказав він.

- Ти гадаєш вони можуть щось знати?

- Я гадаю, що вони можуть нам допомогти. А також там Кузя й Машка. Впевнений, що вони теж не відмовлять нам.

Так Рудий з Кірою прийняли рішення відправитися до друзів своїх господарів, а також до своїх друзів з якими познайомилися за часів коли були безхатьками. Тепер треба було вирішити як потрапити на інший бік міста.

- В мене є одна ідея, біжімо! - вигукнула Кіра і драпанула в бік конюшні. Рудий ледь встигав за нею. 

- Друзі! Дозвольте хвилинку вашої уваги! - неначе шкільна вчителька почала вона, коли опинилася біля коней, які догризали залишки зелені на подвір'ї. Досить швидко дванадцять голів уважно дивилися на неї. Коні слухняно вишикувалися вздовж паркана і мовчки чекали.

- Як ви вже помітили, сталася неприємна подія. Наші господарі раптово кудись зникли, а їх родич зовсім не збирається піклуватися ні про вас, ні про нас.

Коні дружно замахали головами вверх-вниз у знак згоди. 

- Тому, ми з Рудим хочемо вирушити до наших друзів, які мешкають у друзів наших господарів. Я знаю когось із вас привезли якраз від них. 

- Так, мене, - тихим, але впевненим голосом промовила сіра кобилка невеликого зросту, на ім'я Тіна.

- Тіно, ти пам'ятаєш дорогу? Можеш нас провести? - аж закрутився на місці Рудий.

- Я спробую, пройшло вже два роки з того часу. Але мене більше турбує, що буде з іншими? - Тіна багатозначно обвела поглядом своїх друзів. 

- В мене ідея. А ходімо всі разом! - у Рудого аж в очах заблищало. - Уявляєте, коли ми завалимося до Миколи на подвір'я? Вони одразу зрозуміють, що трапилося щось серйозне. 

На мить опанувала тиша. І раптом один за одним коні почали вигукувати.

- Я за!

- І я!

- Я теж!

- І я з вами!

- От і вирішили, - підсумував Рудий. - То ж план такий. Зараз наїдаємося, напиваємося і до сутінок не привертаємо уваги. Розходимося по своїх звичних місцях. А як тільки зайде сонце - вирушаємо в дорогу!

Ніхто не заперечував і зробили саме так, як запропонував Рудий. З настанням темряви, по одному, тихенько перейшли на задній двір, а звідти левадою у бік церкви. Тіна з котами на спині попереду, решта за ними.

Як тільки вийшли там де ходять люди, незвична компанія одразу почала збирати на собі здивовані погляди.

- Момо! Дивись, це що цирк? - маленька руда дівчинка вхопила маму за край сукні й щосили тягла намагаючись розвернути в потрібному напрямку. Але доки матуся відволіклася від розмови з подругою, дивна делегація з коней та котів зникла з поля зору.

У компанії було два варіанти, як потрапити на інший бік міста. Перший це вийти за кільцеву дорогу і дати величезне коло аж до Південного мосту, далі на лівий берег і околицями до села Троєщина в обхід. А можна прямісінько через місто, потім через Північний міст і берегом Десенки до місця призначення. Після короткої наради одноголосно обрали другий варіант, хоча він і був більш ризикованим.

Коли дісталися району політехнічного інституту, то вже встигли  привернути увагу так сильно, що потрапили в об'єктиви кореспондентів новин та в сторіз сотень блогерів. Через кілька годин дивна компанія ширилася у соцмережах з неймовірною швидкістю. Кияни почали кидати в чатах геомітки аби всі охочі, які були поряд, могли також побачити це дійство.

- Лізо! Ходи сюди! - погукав дружину Микола, коли по телевізору почали крутити у новинах сюжет про табун коней у центрі Києва.

- Що трапилося? - Ліза прийшла з рушником у руках і застигла відкривши рота. - Це ж коні Гнатюків! - одразу впізнала вона.

- Ага, значить зі мною все гаразд. Бо я коли побачив, очам своїм не повірив.

- Як же вони там опинилися? Куди прямують? Де Гриша з Інгою?

Відповідей на ці питання у них не було.

- Машо, поглянь! - вигукнув Кузя, як тільки побачив своїх друзів верхи на коні. 

- Отакої! І що це вони вже задумали? - розмірковувала вголос Машка, сидячи поряд з Кузьмою перед телевізором на килимі з високим ворсом.