Глава 2. Треба рятуватися

Рудий з Кірою не знали як звати Гришиного брата, тому між собою вирішили називати його просто Гість. Так от, доївши п'ятого бутерброда і запивши кавою, Гість насипав в котячі мисочки сухого корму і налив води. Сходив до коней і жбурнувши їм по оберемку сіна, пішов до спальні, вважаючи свою місію виконаною.

- Треба щось вигадати, - промовив Рудий, сідаючи біля виноградного куща, який ріс біля ґанку.

- Що саме ти маєш на увазі? - притулилася до нього Кіра.

- Був в мене вже подібний досвід. Можна спробувати, - в голос розмірковував кіт.

Рудий нічого більше не пояснюючи побіг до конюшні. Кірі нічого не залишалося як наздоганяти його. Рудий же цілеспрямовано прямував до хвіртки першого денника. Попри велику вагу він вишкрібся на верх неї та почав задніми лапами штовхати засов. Спочатку не вдавалося здвинути його з місця, та коли прийшла на допомогу Кіра і вперлася біленькими лапками в дерев'яні дверцята, засов піддався. Таким чином, працюючи як справжня команда, коти відчинили всіх дванадцятеро коней. Ті вдячно похитуючи головами повиходили й оточили спочатку здоровезну балію з водою, а потім копицю з сіном. Понаїдавшись та втамувавши спрагу, коні вийшли на подвір'я й почали розбрідатися кому куди заманеться. Задоволені провернутою операцією коти прошмигнули до будинку через спеціальне котяче віконечко у дверях. Останнім часом Рудий знову почав пролазити в нього з зусиллям. Та новий раціон до подальшого набору ваги не спонукав.

Коли Гість виглянув у вікно і побачив як по всьому подвір'ю і за його межами гуляють коні, він аж протер очі не вірячи власному зору. Рудий та Кіра у цей час старанно удавали, що сплять у своєму кошику.

- Ви що показилися?! Ану заходьте назад! Я кому кажу? Мерщій до конюшні! - горлопанив Гість у прочинене вікно.

Зрозумівши, що його галас ніяк не впливає на поведінку коней, чолов'яга пішов на двір. Він обережно підкрався до найближчого рудого жеребця, який з апетитом обгризав квіти троянд і вхопив за тряп'яний нашийник який оперізував голову коня за вухами та ближче до носа. Цей елемент збруї зветься недоуздок. 

Кінь же, від несподіванки налякався так що підхопився на задні копита, стаючи у так звану свічу. Гість злетів над землею слід за головою жеребця. Він вмить перехотів намагатися силою затягти коней по місцях. Відійшов до ґанку, сів на нижню сходинку і замислився. 

- Як гадаєш, куди так раптово могли поїхати наші шкіряні? - запитав Рудий і вистрибнув з кошика. 

- Ой не знаю. Одного разу я лише пам'ятаю була схожа ситуація, але тоді вони їздили на два дні до родичів попрощатися. Двоюрідна сестра Інги разом з усією родиною переїздили до Канади й дата вильоту несподівано перенеслася на сильно ранішу. Мене з собою не могли взяти, бо у тієї сестри алергія на котів. За кіньми тоді приїздили доглядати Микола та Ліза. Вони ж тоді забрали мене до себе, поки не повернулися господарі. 

- Тоді ще цікавіше, - Рудий насупився. - Чому ж вони цього разу так не зробили? 

- От і мені не дає спокою ця думка, - зажурено сказала Кіра.

До самого вечора Гість пробігав за кіньми та позаманювати їх до конюшні врешті-решт вдалося лише на овес. Виснажений та знесилений він як мертвий впав на канапу у вітальні й миттю заснув. 

- Пішли шукати собі щось поїсти, - промовив Рудий тицяючи спляче тіло лапою, аби впевнитися, що від Гостя нічого очікувати.

- Знову згадаємо вуличне життя, - посміхнулася Кіра.

- Сподіваюся обійдеться без бійок за їжу.

Рудий підійшов до холодильника і спробував відчинити дверцята. Кіра побачила, що він самотужки не впорається і поквапилася на допомогу. Разом вони швидко відкрили холодильник і поки Рудий тримав дверцята, аби ті не зачинилися, Кіра хазяйнувала в середині. В підсумку коти мали на вечерю залишки лосося та печінковий паштет. 

Зранку Гостя коти ніде не бачили. Не з'явився він і ближче до обіду. Довелося знову добути собі їжу, але цього разу вже не з холодильника. В кухонній навісній шафці стояла пачка сухого корму. Аби її відкрити, довелося скинути з верху на підлогу. Від удару упаковка репнула по шву й обожнюваний котами аромат наповнив приміщення.

- Ходімо провідаємо коней, - наївшись сказав Рудий. - Здається мені, що вчорашня історія повторюється.

Дійсно тварини стояли голодні в нечищених денниках і неймовірно зраділи побачивши своїх менших друзів.

Рудий з Кірою повторили маневр з відкриттям хвірток і коли коні знов розбрелися хто куди, посідали в тіні черешні.

- Треба рятувати їх й рятуватися самим, - задумливо промовив Рудий.

- Але як? - Кіра з надією в очах повернула до друга голову.

- Маю деякі міркування, - хитро примружившись, відповів Рудий.