Глава 1. Раптове зникнення

Рудий та Кіра солодко спали у великому кошику біля входу у вітальню по черзі помуркуючи. Тільки но перші промінчики настирливого літнього сонечка торкнулися котячих носиків, вони порозплющували очі та синхронно позіхнули. Вилізли з кошика, потягнулися і подивилися один на одного.

- Доброго ранку! - промовив Рудий.

- Доброго ранку! - відповіда Кіра.

Коти потерлися мордочками, виказуючи взаємну любов і поспішили до кухні де зазвичай на них чекав сніданок із тушкованої індички та свіжа вода. 

- Дивно, - Кіра недовірливо дивилася на дно порожньої мисочки.

- Може забули? - припустив Рудий. - Мої колишні господарі не раз забували насипати мені корм. Але я швидко навчився відкривати його самостійно. Ото галасу було.

Рудий так поринув у спогади про минуле життя, що сів біля другої порожньої мисочки й задрав голову до гори. 

- Я тобі співчуваю, але зі мною таке вперше. Принаймні вдома.

Кіра мала на увазі те, що за часів її вимушеної мандрівки містом зі зграєю бродячих котів траплялося всяке, а от вдома господарі дбали про свою улюбленицю як про рідну дитину.

- Тобто ти хочеш сказати, що вдома нікого немає?  

- Я в цьому впевнена! Інакше ми б з тобою не теревенили біля порожнього посуду, а давно вже поснідали та готувалися до поїздки на пікнік.

Рудий зажурився. Він дуже полюбив своїх нових господарів, які на відміну від попередніх, що викинули його на вулицю, ставилися до Рудого лагідно та терпляче. Він сильно змінився за той час поки жив, так само як і Кіра, у вуличній зграї, але подекуди хоч і не навмисне, але робив шкоду. І от зараз щось схоже сталося. Інакше Гриша та Інга ніколи б не покинули своїх улюбленців без їжі.

Кіра також сиділа сумна. Її турбували ті ж самі думки. Залишалося перевірити ще одну здогадку.

- Ходімо подивимося стайні на конюшні. Якщо й там пусто, тоді точно щось трапилося, - сказала Кіра і рушила до виходу. Рудий мовчки почалапав за нею. Конюшня зустріла котів стурбованим іржанням та стукотом копит. З першого погляду було зрозуміло, що й до коней зранку ніхто не навідувався.

Коні наперебій почали цікавитися де господарі, та чому вони й досі не прийшли. На це Кіра лише зітхнула.

- Якби ми знали.

Знадвору почувся якийсь гуркіт. Всі з насторогою подивилися в сторону воріт. Невдовзі хвіртка брами прочинилася і до двору зайшов якийсь чолов'яга у сірому картузі восьмиклинці, як у Томаса Шелбі з популярного серіалу. Одягнутий він був у клітчасту сорочку з коротким рукавом та сірі джинси. В чоловіка задзвонив телефон.

- Салют братику! - загорланив він на весь двір, що аж сусідський півень замовк. - Ось тільки зайшов до двору. Все буде добре, не турбуйся. Котам сіна кину та вижену на леваду, коням корма насиплю, - чоловік завершив розмову і впевненим кроком рушив до будинку. Коти пішли за ним. Цей чоловік їм вже не подобався.

Непроханий, в котячому розумінні, гість тим часом вже на всю хазяйнував на кухні. Заварив собі кави, дістав з холодильника червону рибу, масло й заходився робити бутерброди. Рудий з Кірою мовчки спостерігали всівшись неподалік. Вони не звикли випрошувати їжу нявканням. Завжди й так отримували всього вдосталь. Але це був не той випадок. Рудий тихенько нявкнув, але увагу привернути так і не вдалося. Тоді Кіра вирішила застосувати безвідмовний метод і потерлася об ногу гостя.

- Ану геть від мене! - відсахнувся той. - Ненавиджу котів! Тримайтеся від мене якомога далі! 

Кіра перелякано відскочила ближче до Рудого і вони вдвох здивованими очима спостерігали, як дивний чоловік їсть четвертий бутерброд.

- Що вам треба? - врешті решт він знову звернув на них увагу. - Їсти? Зараз насиплю корма. Ліза там щось писала де що лежить. Але не здумайте наближатися до мене! Якби не дурнувата любов до вас мого брата та його жінки, ви б в мене взагалі на вулиці жили, або з кіньми. Доведеться потерпіти тиждень, поки вони повернуться. 

Рудий з Кірою перезирнулися. Цікаво, куди це так раптово поїхали господарі, та ще й на цілий тиждень залишили їх на цього нахабу?