Березень-травень 2025 рік

Доброго ранку, а надворі перший день весни ура!!!

Чому ти вічно спориш зі мною, і не слухаєшся?

Відьми не схиляються перед чоловіками...

З джерела інтернет

Відпустила, не забула

Ніч на криє небо, знову я зосталася без тебе. Так говорила вона собі щоночі коли бачила його заплющуючи свої очі, коли вона засинала кожної ночі. 

Вона знала, ба більше вона пам'ятала, і собі сама казала. Відпустила, не забула, простила у небо вільний ніжний ,красивий,політ метелика відпустила.
А, що якщо життя - це сон красивий?
А,що якщо життя - це лише гра? Людоньки ви не задумувалися, про це ніколи? 
А я скажу лиш так: якщо життя - це гра, бо ми ніколи не знаємо, скільки часу нам, із вами, ще лишилось.

Життя - це гра тож грай красиво, щоб сумнівів у тебе зовсім не лишилось. Бо світ жорстокий, а мрії сьогодні - це ранок, без ракетних авіа ударів. світанок з кавою на балконі, тиша і лише спів солов'я. 

Одним лиш словом, а реалії сьогодення - Це кривава,жорстока,холодна війна! Ось така сьогодні правда моя..

Кудіола 07.03.2025р 00:00

щоб до тебе прийти не потрібна мені причина

Знову від чужих повідомлень, Мені не спекотно і не холодно навіть якщо, ти десь там в недоступних для мене,на іншому кінці дрота. бо ми молоді, ми зараз всі такі запальні ..
Щоб, нам приїхати одне до одного, нам не потрібні,мотиви ні причини, Ні якісь там поводи. 
Лише бажання, одне лише твоє бажання і ми поруч...
Напишу, на асфальті твоє ім'я не забуду ніколи я..
я буду тією хто, тебе просто любить без причин, і без мотивів.
Чуєш? 
знаючи, що до кінця не дійдемо разом, я буду тією, якій не потрібен мотив або привід.
Їй не потрібна причина для того, щоб обійняти просто їй потрібне слово. Його слово, перестань шукати сенси у всьому..
дорослими ми з тобою вже стали,стали та любити я тебе не перестала.
хоча любов моя до тебе приречена, і зараз це зовсім недоречна. 
Мені сумно лише від того, що ніхто не бачить, який  ти  добрий ніжний насправді. І засуджують тебе за дії твої рішення. 
ніхто не питає, про твої нездійсненні мрії. але, іноді так треба варто знаю, в навушниках з нового голос твій лунає, під пісню твою сьогодні знову засинаю.

Кодіола 11.03.2025р

Натхненням для написання,  вірша стала одна пісня.

Цитата

Тепер вона, пішла у тишу, навчилась слухати її. Вона тепер сама за себе, не вірить нікому більше. Вона пішла у книги і тишу. Робити роботу над помилками, хоча вже нічого не буде,як раніше, вона змінила всі пріоритети.

Ми всі люди 

Ми  всі люди, і  ми не святі ми теж помиляємось часто. і суть полягає у тому, кимось керують нероздільні почуття, кимось почуття провини минулого.

Кожен має право на власні помилки, але розплата, яка буде розплата за кожну наступну власну помилку? 
Заплатиш виклику ціну? Розплатою стане можливо кохана людина? А може і дружба з людиною, яка для тебе стала всесвітом і цілим світом?
Ти втратиш її назавжди просто через тупі помилки?
Через те, що колись не сказала через свої власні страхи.
СКажи воно варте було того? 
Втратити не просто людину а споріднену душу, через власні страхи? Воно вартувало того, скажи?
Він завжди вибиратиме правду, він стане на бік правди. 
Ти тепер залишилась одна проти світу всього і війни з проблемою недовір'я. ти це розумієш? 
Ти нічого нікому не винна, у кожного є право на помилку, Та кожен твою правду зрозуміє по-своєму.
Молодець Ти програла, А що далі буде не знаю.
Кудіола 18.03.2025р

Тату Я сподіваюся, що там, на небі, ти чітко впевнений, що я дуже тебе люблю. По іншому ніяк.🕯️
💔

Татові…

Татусю рідний, милий, дорогий,  
Я пам’ятаю голос твій і очі.  
Вони, як небо – світлі й голубі,  
І гріли душу навіть серед ночі.  

Ти казки розповідав мені колись,  
І обіцяв, що завжди будеш поруч.  
Та час безжально в небо забравись,  
Лишивши в серці біль, що не затопчеш.  

Ти мав зустріти на шкільнім балу,  
Вести мене до вівтаря з любов’ю,  
Я мала тайни довірять тобі,  
Ділитись щастям, болем і журбою.  

А що скажу тепер твоєму сину,  
Коли спитає він: «А де мій тато?»  
Як пояснити, чом нема вже тебе?  
Як очі глибші за журбу не мати?..  

Татусю, дев’ять весен без тепла,  
Без твого сміху, ніжності, обіймів.  
Я досі пам’ятаю всі слова,  
Що ти казав мені колись дитині.  

Я відчуваю – ти не десь, а тут,  
У вітрі, в сонці, в зоряних світанках.  
Та все ж до тебе стежка пролягла  
Лиш на холодні, мовчазні могилки.  

Скажи мені, чи там тобі тепло?  
Чи бачиш, як без тебе я змінилась?  
Колись принцеса – нині бунтарка,  
Що серцем темним, ніби ніч, зробилась.  

Я не навчилась знову відчувать,  
Любити, вірити, пускати ближче…  
Ти ж так хотів, щоб я була жива,  
А не згасала, як холодне віче.  

Татусю, я тебе не підведу,  
Хоч як нестерпно в цьому світі жити.  
Ти тільки знов прийди у мої сни,  
Щоб раз іще казку мені прочитати…  
Твоя донька…

Кудіола 19.03.2025р 
Присвячується дев'ятій річниці смерті батька

Недовіра вбиває кохання

В кімнаті лиш холод, і темрява знов,  
Не гріє вже ковдра, не тішить розмова.  
Навушники — втеча, де музика грає,  
Rammstein у тиші її лиш рятує.  

В піснях кожен звук нагадує миті,  
Де він був поруч, де сміх лунав – щирий.  
А нині між ними лиш тіні і страх,  
Недомовки, мов лід, що тріщить на очах.  

Таємності, змови, мов ніж у спину,  
Його ж ті слова  зруйнували в ній весну.  
Вона ще напише про біль на папері,  
Та діток навчить: «Говоріть правду гірку і щиру».  

Той голос його — заспокоєння мить,  
А пісня крізь роки у серці бринить.  
Та навіть як слухає Rammstein одна,  
Вона пам’ятає, що ще не зима.  

Чи зможе простити? Чи буде усе як раніше?  
Чи стануть мов крига, холодні й далекі?  
Недовіра вбиває, як ніж – що застряг поміж ребер..
Недовіра і біль – у пиль перетворять із часом,
Кохання шалене.
Кудіола 21.03.2025р