Січень 2025 рік

Немов у сні, я йду до тебе, І світ зникає навкруги.

Ти - мій початок, моє небо, нестримне бажання  без страху і межі, Я хочу безмежно потонути в обіймах твоїх.

Я мрію

Я мрію, щоб скінчилася війна, Щоб спокій повернувся в кожну хату, Щоб стала світлою душа сумна, А біль війни лишився десь позаду.

Я мрію, щоб не глухнув небокрай Від вибухів і голосів прощання. Щоб кожен, хто залишив рідний край, Додому повернувся без вагання.

Я мрію, щоб у звільнених містах Лунали сміх дітей і спів пташиний, Щоб житом колосилось поля, А не лежали всюди на них міни.



Я мрію, щоб утомлений солдат У мирній тиші склав нарешті зброю, Щоб мати обняла своє дитя, Й ніколи не була більше сумною.



Я мрію, щоб із темряви полон Додав у душі тільки мужність й віру. Щоб кожен, хто чекає вже давно, Зустрів своїх в обіймах щастя й миру.



Я мрію полоненим щоб бійцям Надія стала ключем до свободи, Щоб страх і темрява, немов туман, Назавжди зникли з їхньої дороги.



Я мрію, полонених щоб журба Розтанула у променях свободи, И щоб у душі згасала темрява, У кожного хто повернувсь додому.

Я мрію, щоб світанки золоті Прийшли у кожен дім, у кожне місто, Щоб наш народ у мирному житті Відчув, що сонце сходить справді чисте. 

Я мрію, щоб наш край, мов фенікс знов, З руїн і попелу піднявся аж до неба, Щоб всюди воля, віра і любов. А для життя нам більшого й не треба.

04.01 2025р

Театр

Світ великий театр... це ще нам казав Шекспір.

"Жінка любить вухами" - теж істина без прикрас. Та кохання доволі таки екзотичний звір Не одразу помітиш де профіль, а де анфас.

Уяви, що раптово зникли усі слова...

І усе, що він так красиво тобі шепотів, Розчинилось, мов тихі тіні німих дзеркал.

Як тоді ти відчуєш силу його почуттів?

...І чи відчуєш взагалі...???
05.01.2025р

Океан

Її очі — неначе океан, в якому можна захлиснутися сльозами.

Її життя – неначе ураган, який керує почуттями.

Її життя – суцільний страх, хоча вона здається мега-ніжна.

Вона перетворила його в жах, бо вже давно вони розбили її вкрах.
07.01 2025 р.

Слова

Я мабуть скажу про все письмово, Слова із вуст йдуть дуже кволо, Я все ж таки про все напишу, Хоч важко знайти в цім письмі суть.

Щоденна рутина будніх днів, Що ночі сльози і скрегіт моїх зубів, Крик душі що чують й глухі, Від такої болі заговорять й німі.

І куди піти? Де взяти розраду? Коли навколо самотність і зрада, Кому сказати про своє серце? Яке щоденно в конвульсіях б'ється.

Люди, які кажуть що рідні душею, Ніяк не приймуть твоє кволе серце, І коли відкриваєш біль і сльози, Взамін лиш осуд мовляв як так можна.

Коли ти вмираєш душею щодня, Підтримка твоя глуха і німа, І все що ти скажеш про своє нутро Почуєш лиш ну ти довірлива дура.

І чи є у цьому світі душа? Яка прийме моє серцебиття? Чи є у цьому світі людина Яка побачить мене не прозорим а сильним.

Якій не потрібно кричати «я тут» Яка приділить увагу не лють, Якій прохання про зустріч й кохання Так само горить у серці з світання.

Яка не порине душею у світ без тебе Відштовхне тебе через інші потреби Поруч з якою я буду потрібною А слово моє буде хоч на грам цінним.
07 01 2025 р

виявляється мені не потрібні були стосунки, я просто шукала ту любов, яку не отримувала від тата...

З джерело інтернет

Їм не судилося бути разом

У нього пляшка віскі на столі, І недопалена цигарка догорає, Думок багато різних в голові, А головна: «я так її кохаю».

У неї на столі бокал вина, І музика сумна на фоні грає, Та точно знає лиш одне вона, Що до безтями так його кохає.

Він пам'ятає усмішку її, Вона всі родинки на ньому знає, Він почуття давно сховав свої, Лиш іноді згадати дозволяє.

Здавалося, простішого нема, Коли обоє пристрасно кохають, Але обставини в житті бува, Що змоги бути разом в них немає...
  08 01 2025 р

Все звичайно просто 

Все надзвичайно просто, Два плюс два чотири, Жовте листя осінь, Без листків зима, Сонце день, а місяць ночі, Сльози чиїсь очі.

Все прозоро, як із скла, І не ламай те світло, Що крізь ночі Принесе тепла.

Все тут надто просто, Все прозоро.

Навіть там, де йде війна.

Навіть там, Де ти, Навіть там, Де я.

09 01.2025р

Танцюй 

Давай станцюємо під ніжний джаз любові?

Любові до життя. Життя, що неповторне.

Ми у цій залі всі такі невипадкові.

І кожне наше "Я", без сумніву, коштовне.

Всі наші рухи унікальні, загадкові.

Мелодія і ритм, і пісня все змістовне.

Ми всі такі цікаві та казкові...

Танцюй, бо твоє соло невимовне!
10.01 2025 р

Дим

дим заховав її очі, заховав все, що було те, про що вона думала кожної ночі, те, що всередині не зажило.

в димі вона вміла ховатись, вона гарно навчилася грати. в димі вона вміла сміятись, і, здавалось, почала забувати.

диму було все більше й більше, а в ній вже нічого нема. і здавалось, куди уже гірше, але була причина одна.

без диму не вміла вона уже жити, бо стільки болю він забирав.

і не вам її судити, бо дим одного дня її врятував.
09.01.2025р

очі 
ЗАЛАМАНЕ СВІТЛО, КРІЗЬ ПРИЗМУ ЗІНИЦЬ, ХОЛОДОМ МІСЯЧНИМ, ПРОЙМАЄ ТЕПЛО. ТІЛО СТРИВОЖЕНЕ СХОЖЕ ТРЕМТИть. ПОЧАЛО ВДИХАТИ, ХОЧА Й НЕ МОГЛО.

КРИСТАЛАМИ СНІГУ, РАХУВАТИ КАРАТИ, БОЯЗКО ЗБИТИСЬ, ХОЧ ЦЕ ЛИШЕ СКЛО. СКІЛЬКИ МІЖ ІНШИХ, ЇМ ВАРТУВАТИ? СТАВЛЯЮЧИ ГРАНЬ, ОДНІЙ НА МІЛЬЙОН.

І У НІЖНОСТІ, ГОСТРИХ СЛЬОЗАХ. МІСЯЧНИМ СВІТЛОМ, ЗЛАМАЛАСЯ МІЦЬ. ТРІЩИНИ БОЛІ, НЕ В СИЛІ ЗАБРАТИ, НАДІЮ В ОЧАХ, ТВОЇХ СИЛОМІЦЬ.
11 01 2025 р

Незнайомий світ

Ми удвох летимо крізь зимові краї, Ти у мене в режимі «Потреба», Ти мене написав, мої очі твої, Заховай мене десь поміж ребер.

Я знову напишу, знову про ніч, Мої роботи чомусь стали гірші, Я людина, я образ, я примара, не річ Збережи мене глибоко в ніші.

Я в гонитві була за режим «ідеал», Наче тобі цього було треба. Заради тебе по каплі я пила б океан Поглянь, рідна, я торкаюся неба.

Ти далеко, мов сонце на іншій землі, Що для мене тепер напівтемне. Ти мене розгубила у своїм світі мрій Чи знайдеш ти дорогу до мене?

Ти мов буря, що криком пробуджує ніч, Твій вогонь обпікає мій спокій. Я не прошу тепла, я все бачу увіч Моя зоря вже сідає за обрій.

Я земля, я поглину твої холодні дощі, Дозволь прогнати від тебе всі втоми. Я тримаюсь за нитку твоєї душі, Бо без тебе цей світ незнайомий.
12.01 2025 рік