Весна 2024

Хороший 
Він не просто хороший, він найкращий!                                      Найніжніший і найдобріший! Я  з розбігу до нього в душу,      вдаряючись  до сліз об його ребра
Я з розгону до нього у серце,      забуваючи про обережність,      Я на годину! Я хочу погрітись!    Я тут трохи поживу, можна?
Він цілує мої щоки, і на лід моїх пальців дихає, і дивиться на мене з докором, гладить волосся, шепоче "тихіше..."
Запитує він: "ну навіщо з розгону? І взагалі, не вчили стукатися? Я з брешу, що боюся снігу, але боюсь без нього залишитися...
12 02 2024р

Не до кінця забута 

Напевно, у кожного є в житті Не до кінця забута людина... Незрозуміло дорога і близька, Доля з вами пов'язана на вік...

Хай він зараз за сотні кілометрів, В іншій країні, хоч на краю землі... Він буде поруч... - вітром, що прилетів, Прошепоче вам улюблені вірші...

То ввечері зазирне раптом випадково Місяцем, з'явившись за вікном... Розсипавши ніжність у чашці з чаєм, Наповнить вечір радісним теплом.

Він чомусь, усупереч усім, поруч, Завжди на відстані душі... І, як не дивно, кликати його не треба: Він просто мовчки ділить із вами життя...
13 02 2024 р

Уночі
Ти прийди до мене уночі,   засни на моєму плечі ,       знайди від серця мого ключі.у мене з тобою любов безумов в мене з тобою, взаємне таємне бажання, яке приховують стіни твоєї кімнати.
та якби, вони уміли розмовляти,розказали б потаємне, що ми робимо ночами, як засинаємо окремо про що розповідаємо самі собі? як добре, що стіни навчили мене мовчати, І лише миті відчувати.
ти прийди до мене уночі, віднайди від серця мого ключі, відімкни замок  своїм ключем, і в серце моє увійди, двері відчини. Ти прийди до мене уночі ,Я хочу так щоночі!
13 02 2024 р

І не смійте казати мені, що без кохання ви жити не зможете! божевільні незнайомі мені. Без їжі води, й кисню от тоді точно жити не зможете. А без кохання ви прожити ще й як зможете!

13 лютого 2024 р

Не треба 
Не треба мені розповідати, як жити, дружити мені з кимось чи не дружити. Що одягати, яка нині мода... Повірте, маю свою «погоду»...

Свої емоції і в небі хмари, звірятками біжать здалеку... Що сірий дощ... я веселку зустрічаю, п'ю вино  іноді, я замість чаю.

Люблю ромашки, але не проти троянд, і не сую куди не треба, я, свій ніс... Душа закрита, я не постукаю, з порадами нахально не ломлюся...
Попросять – допоможу… буває ні.
І лише одину можу я дати пораду... Чуже життя, як і душа... одні потемки не треба лізти... межі дуже тонкі...
14 02 2024 р

Донька
Як же  Я скучила за голосом рідненьким...                                  Живим... Якого я не почую вже... Ця думка наче ніж встромляє в серце, і штрикає,й шматує, і пече. Думки мої...        Такі в них гострі зуби, й гризуть вони мій мозок до дірок.                                                 Не проженеш їх, бо вони повсюди, кричать думки з землі аж до зірок.                         Думки шкодують, бо не все я встигла на цій землі рідненькому сказати.                   Не дало мені небо крила? чому ? В чому я винна?                 Щоб хоч на мить до рідного злітати... Від думки цієї я не можу ночами тепер спати...         Я б так йому багато розказала....                                    Яке без нього тепер тут життя...  Чи бачить нас з небес?: його спитала б...              І до себе притулила, як дитя.      Розказала б я про те, чого боюся, проте що зі шляху сама уже не зіб'юся.  Сказала б, що пам'ятаю, люблю, і сумую миті з друзями теплі тепер я  ціную. І що без тебе я не я Я тепер сама для себе своя Я тепер і є власна без тебе не до сім'я  .....
15 02 2024 р

Прошепочу

Я про свої почуття прошепчу, Я віддам тобі все, що маю. Інакше любити не хочу, Якщо чесно сказати, не вмію.
Я віддам тобі весь небозвід, Протягну на долонях планету, Без тебе і весна не цвіте, Без тебе і мене просто нема.
Як народжується в небі світанок, Моя ніжність зростає без межі. Адже такого, як ти, просто немає, А іншого б, я не хотіла.
18 02 2024 р

Всі люди помиляються але,
Кожна наступна помилка коштуватиме тобі набагато більше ніж попередня. Отож, перш ніж щось говорити подумай. А як будеш діяти, переконайся в тому, що говориш коли тебе питають. і будь уважнішою коли перевіряєш!

18 02 2024 р

Думки вголос
Нас завжди тягне мов магнітом, до людей, які знаходяться під статусом,кохати заборонено!
Питання чому?
Там де, кохання під забороною, там обов'язково з'являються почуття!

Але
весь вечір в очікуванні екстазу - побачення, прогулянка вино, і раптом звучить найвульгарніша фраза - ти дуже мила і добра, але...
час мудріти, але я не товстошкіра, і розпалює знак "заборонено". мені часто кажуть, що я добра, при цьому додаючи слово "але".
нам нелегко очиститись від пилу, спілкування замінюють поцілунки слова. лише жінка чоловікові дарує крила на подвиг шлють закохані очі її.
18 02 2024 р

намисто

Кохаючи її сором'язливу душу-я роздягав мереживо з грудей...                                            Губами я по тілу мружив, не зводячи з її тендітності  своїх очей. З її ключиць,  на постіль, як намисто лягали мокрі стомлені думки...                           Вона шукала прихистку в його обіймах, вона шукала прихисткові його руках, і шукала себе розділяючи мить з ним у його швидких поглядах!         
20 02 2024 р

Рідна душа...

Не можна сказати, що вони друзі, Не можна сказати, що коханці, У кожного побут, турботи, сім'я, Шанувальники та шанувальниці

Просто вона рідна душа, І віна йому одна-єдина, Та, без якої важко дихати, Внутрішнє світло таємне.

Просто, коли він їй телефонує, Серце стискається солодко, Просто, «Привіт!», коли каже,  він їй Вона радісно посміхається.

Просто йому там не все одно, А, може, чогось потребує? Просто вони так знайомі давно, Їхні долі переплітаються.

Просто їм погано буває жити І щось болить за грудиною, Мов якась міцна нитка Стала для них половиною, немов сірою павутинною.

І якщо він їй  не дзвонить, Душа завмирає і плаче, І він на неї іноді бурчить,
Переживає, значить...

Невідомий автор, але слова.. зачепили і я вирішила просто перекласти цей вірш з російської на українську і дивіться, що вийшло.