Глава 50

Адель: 
~ ЕПІЛОГ~
Рік потому...
- Адель, mon cher, es-tu prêt? (моя люба, ти готова?) - питала моя знервована матір, стоячи позаду дверей моєї спальні. Тим часом я дивилась на своє відображення у дзеркалі, шкодуючи, що такою мене не бачить батько. Розкішна, біла атласна сукня ідеально лягла по фігурі, волосся спадає на плечі грайливими локонами, макіяж виблискує легкістю, а фата сягає підлоги. В руках букет білих троянд. А сама ледь стримую сльози. Чую ще один стукіт, та все ж дозволяю мамі увійти, яка одразу ж завмирає, вигукнувши раптове: ох.. 
- Бачив би тебе батько) - радісно, але також стримуючи сльози мовила вона, підходячи ближче -Tu es magnifique, Adèle) (ти розкішна, Адель) 
Я кинулась в її обійми, бо вже не могла триматись. Щастя і біль переповнювали одночасно. 
- Все буде добре люба..- лагідно промовила жінка - Ти виходиш за свого коханого і будеш по справжньому щаслива! 
- Це так страшно мамо..- зізнаюсь крізь тремтячу усмішку. 
- Я відчувала те саме, коли виходила за Кирила - ніби по секрету розповіла вона - Тож все нормально)  
Ох. Вдих. Видих. Можливо мама має рацію? І зненацька в мої думки вривається ще один стукіт у двері, за якими з'являється той, хто поведе мене від вінець замість батька. 
- Всі вже чекають! - офіційно мовив Лука, поправляючи свою краватку - Готова? 
- Не нервуй! - підморгнула мама, перед тим як піти до гостей - І усміхайся) 
Я кивнула, провела її поглядом і тільки після цього підійшла до Луки..
- Ти чудова..- сказав мій друг - Білий тобі до лиця) 
- Ох, не знущайся з мене, Лука! - обурююсь, бо хвилююсь не на жарт. 
- Заспокойся, скоро це закінчиться, і ви з Потапенком будете удвох. Як зазвичай, просто в статусі подружжя) - наче підбадьорив той, але легше не стало. 
- Я спокійна! - промовляю, на що він тільки усміхається, закриваючи моє обличчя фатою. 
- Дякую Лука. Ти найкращий! - кажу, щоб трохи зняти своє напруження та підняти настрій хлопця. 
- До твоїх послуг, леді Бойко) - підморгнув той, подаючи свою руку. Я видихнула, і тримаючи поділ плаття, щоб в ніякому разі не перечепитись та не створити для людей ще одну новину для обговорення, разом з Лукою крокувала до вівтаря. Серце билось частіше з кожним кроком. Але що більше я наближалась до Свята, то заспокоювалась. Бо тільки з ним все було так як має бути. Мій наречений стояв в розкішному темно-синьому костюмі, з акуратною краваткою та трояндою в кишені піджака. І нарешті, Лука віддав мою руку Потапенку, не забувши додати, щоб той завжди беріг мене як зіницю ока, інакше дуже про все пошкодує. Свят натомість тільки усміхнувся, а погляд говорив про бажання підняти мою фату. Почалась та урочистість, яку я зазвичай викривляла, коли дивилась фільми, але майже завжди плакала, наскільки це було прекрасно. А зараз чую своє ім'я поруч з ім'ям нареченого і шкіра палає іскрами. 
- Чи згоден ти, Потапенко Святослав Вікторович, взяти за дружину цю прекрасну дівчину? - почула я крізь шар своїх думок, з трепетом чекаючи на відповідь. 
- Так! - без жодного сумніву голосно відповів хлопець, змусивши і мене заспокоїтись. 
- Чи згодна ти, Бойко Адель Кирилівна, взяти за чоловіка цього юнака? - звернулись і до мене, де я без зволікань вигукнула: 
- Так. Мільйон разів так! 
Почулись гучні аплодисменти. "Так тримати дівчинко!" -  жваво хтось вигукував серед гостей. Я усміхнулась. 
- За згодою обох сторін, оголошую вас чоловіком і дружиною! - урочисто мовила жінка - Можете підняти фату і поцілувати наречену! 
Свят одразу ж опинився ще ближче, швидко піднімаючи фату, зустрівся поглядом з моїми очима, а тоді ніжно закріпив всю цю урочистість палким поцілунком. А тоді вітання, гучні аплодисменти, шампанське і багато-багато фото. Все, що зазвичай відбувається на весіллях, але в кожного по різному, і у нас особливо. В якийсь момент весь галас стих, бо його зупинила моя мама з короткою промовою: 
- Дорогі молодята, гості, в мене є неочікуваний сюрприз для моєї доньки та її чоловіка. 
Вона усміхнулась мені, крокуючи до білосніжного піаніно, що стояло в кутку . Я затамувала подих. Мама сіла за інструмент, і перед тим, як торкнутись клавіш, додала: 
- Цю пісню Кирил хотів заграти на твоєму весіллі. Тож...вона для тебе моя люба) 
І почала грати. Жінка, яка завжди недолюблювала мою гру, грала сама. Для мене. Від батька. Я розбита і зібрана водночас. Я дивилась на маму, не віривши власним вухам. Цю мелодію ми грали з батьком в дитинстві, коли я тільки навчалась. Він називав це нотами кохання.. І зараз вона звучала для мене. З моїх очей текли сльози щастя і розуміння того, як я їх всіх люблю. Моя сім'я. Моя мама. Мій батько, який, я впевнена, зараз дуже щасливий бачити мене такою. Віктор Андрійович , і від нині мій свекор, який завжди любив мене наче рідний батько. І всі ці люди, що зараз зі мною у такий важливий день. Мій, вже від нині, чоловік, ніжно торкнувся моїх щік, витираючи сльози і залишаючи там цілунок. Він нахилився трохи ближче, щоб тільки я могла почути: 
- Я безмежно щасливий). І ще більше закоханий, моя Адель Потапенко) 
- Я теж Свят, я теж..- шепочу і сама тягнусь до поцілунку, під нашу мелодію, наші ноти кохання.

Ще одна історія дійшла до логічного завершення. Вдячна всім, хто прочитав мої "Ноти кохання" і був на одній хвилі з Адель та Святом. І сподіваюсь, що всі чекали саме на такий happy end. 

З любов'ю, ваша Марта💜

P.S. чекаю на ваші вподобайки та коментарі. Це завжди приємно)