Глава 49

Адель: 
Через декілька днів після дня народження Віктора Андрійовича та нашої прогулянки із Святом я мала змогу багато всього обдумати, і поглянути на Потапенка під зовсім іншим кутом. Він старається, з усіх сил старається доводити свою любов і знову заслужити мою довіру. Хоча навіть не здогадується, що вже давно все довів і заслужив, але через свої побоювання я не могла сказати про це прямо. Але сьогодні прокинулась з відчуттям, що готова, а ще з відчуттям ніби має щось трапитись, бо серце билось як скажене, а на душі помітна тривога. Проте, що ж такого могло статися? Я цього не розуміла, поки не приїхала до офісу. І першою кого побачила, була Ольга Макарівна власною персоною, яка нервово стояла під дверима мого кабінету. От тепер може статися, що завгодно. Невже хоче почати сварку із самого ранку та ще й на роботі? Ох, ну що ж в голові цієї жінки? 
- Доброго ранку, Ольго Макарівна! - вітаюсь перша, задля етикету. 
- Гадаю, що для тебе він не буде добрим, люба) - криво посміхнулась та, надто мило вимовляючи останнє слово. От що цього разу? 
- Я вас слухаю! - запрошую її до розмови, бо так чи інакше вона не відчепиться. Напевно знову накаже, щоб я відчепилась від її синочка і дала йому спокійно будувати власне життя. Але хіба вона не бачить, що як би ми не старались, просто не можемо бути нарізно. Сам Бог з'єднує наші дороги будь яким способом. 
- Повертайся у Францію заради ж свого блага! - глухо мовила та, зовсім мене не здивувавши. От, про що я казала? Її бажання не змінюються. 
- Які у вас цього разу аргументи? - спокійно питаю, помічаючи її роздратування. О, я довго можу грати в цю гру. 
- Свят має одружитись на Карині. Вона його доля, а ти їм заважаєш! - вперто заявила та, а я з усіх сил трималась, щоб не розсміятися. Десь я вже таке чула.
- Ваш син не маленький хлопчик і сам знає чого хоче. Я не переманювала його і не збиралась. 
- І тому він розійшовся з Кариночкою? - із сарказмом спитала жінка.
- Якщо він не кохає її, то в чому проблема? - здивовано піднімаю брову - Ви як ніхто мали б бажати йому щастя. 
- Я і бажаю. Але ти - тикнула на мене пальцем - приносиш тільки нещастя. Ти не пара моєму сину! Зникни! 
- По перше! - відступаю на крок - Тримайте руки при собі. А по друге - Україна мій дім, я партнер вашого чоловіка, а ще кохаю вашого сина. Тому зникнути не вийде. Вибачте! 
В той момент Ольга Макарівна почервоніла від злості, а в очах так і читалось наскільки вона ненавиділа мене. А те, що я не прийняла її аргументи, напевно довело до сказу. Я хотіла просто розвернутись і зайти в свій кабінет, як раптово відчула, що мою шию стискають жіночі руки, а дихати стало важче..
- Змія! - прошепіла та, міцніше стискаючи моє горло.
- Що ви робите? - крізь кашель шепочу, намагаючись прибрати її руки. 
- Завжди все псуєш! - продовжувала та, не попускаючи хватку - Вважаєш себе всесильною Бойко? А насправді ти - ніхто! Лиш прізвище твого батька, дало тобі хоч щось! 
- Не смійте! - кажу, ледь не задихаючись - Ви не варті говорити щось про мого батька! 
- Та невже? - розсміялась жінка, і далі міцно стискаючи моє горло. А я не могла нічого вдіяти, бо дихати ставало все важче... Бува думала, що от-от знепритомнію, як почула гучні та водночас здивовані голоси: 
- Ольго, що ти..? - крикнув Віктор..
- Адель! - ще гучніше прокричав Свят, і поки я не розуміла, кого з нас виправдають. Чи будуть вони захищати свою дружину і матір, чи все ж таки будуть за мене? 
Жінка відступила і нарешті відпустила мою шию, змусивши мене похитнутись і миттєво хапати повітря, якого мені так не вистачало. Боже, за що мені це все? Раптово відчуваю, як мою талію огортає міцна рука, намагаючись знайти мою рівновагу та не дати впасти. Потім торкається мого обличчя, а каштанові очі дивляться перелякано і вже безліч разів благають вибачити. 
- Ти як? - спитав хлопець, досі мене тримаючи..
- Нормально..- видаю, трохи важко дихаючи. А ця жінка сильніша, ніж здається. 
- Адель вибач..- одразу ж підключився Віктор, виглядаючи не менш розгублено, налякано та роздратовано - Я навіть уявити не міг, що Ольга, що.. Вибач мені люба. Я обов'язково все владнаю. 
- Все гаразд! - м'яко усміхаюсь - Гадаю, Ользі Макарівній треба просто відпочити) 
І випити заспокійливе. Бо щось не так у неї з нервами, і це факт. 
- Може викличемо лікаря? - запитав чоловік, намагаючись залагодити провину своєї дружини. І я бачила, як він шкодував про її вчинок, тим часом, як його жінкою тут вже навіть і не пахло. 
- Вікторе Андрійовичу - зупиняю його наміри - Все добре, справді) Мені краще! 
Той натомість важко видихнув, але не наполягав. Гадаю ця ситуація шокувала усіх, але на щастя все обійшлося. 
- З вашого дозволу - відступаю від Свята - на мене чекають неперевірені звіти! 
Так, можливо зараз я б могла жалітись на Ольгу Макарівну, скаржитись, нагнітати на її вчинок і те, що вона ледь не задушила мене. Але я дивилась на обох Потапенків - і розуміла, що від цього нікому не буде легше. Адже для Віктора вона досі залишається дружиною, а для Свята - матір'ю. І хоч вони обоє вважають мене частиною своєї сім'ї, я не хочу робити їм боляче, навіть якщо рідна для них людина, робить боляче мені.
- Вони ще почекають! - раптово зупинив мене Потапенко молодший, взявши за руку - Тобі потрібно відпочити, я відвезу тебе додому! 
- Свят! - хочу вирвати руку, але його батько знову під'єднується до розмови. 
- Адель не заперечуй. Нам всім потрібно побути наодинці, охолонути і все збагнути. - спокійно промовив той - Будь ласка відпочинь. Свят подбає про тебе. 
- Але все справді добре! - запевняю, хоча сама розумію, що це не так. 
- Люба, я ціную, що ти не хочеш визнавати того, що сталось. Бачу, навіть готова про це забути, але..- трохи запнувся чоловік - так не правильно. І обіцяю тобі, що з усім розберуся.
- Їдьмо Адо..- підштовхнув і Потапенко молодший - Ти ж всеодно знаєш, що буде по моєму) 
От же ж...
- Їдьмо..- здаюсь. Прощаємось з Віктором, сідаємо в його авто і буквально за кілька хвилин опиняємось біля мого будинку. Свят зупиняє машину, але не поспішає виходити, важко видихаючи. 
- Вибач Аделько..- з жалем мовив той, міцніше стискаючи сидіння. 
- Ти навіть не запитаєш, що сталось? Не скажеш, що це я спровокувала твою матір? - обережно запитую. 
- Якби мама не була на таке здатна, то можливо б і спитав...- розчаровано відповів він - А ще я знаю тебе і мені цього достатньо) 
Ох, Свят...
- Зайдеш в гості? - питаю з усмішкою, торкаючись його руки - Не хочу бути одна) 
- Впевнена? А як же відпочинок? - ніби суворо уточнив хлопець, але радіючи такому запрошенню. 
- Відпочину з тобою) - кажу, залишаючи легенький цілунок на його щоці. 
- Лисиця) - шепотом мовив той, піддаючись моїй авантюрі. А тоді палко і ніжно припав до моїх губ, після цього додавши тихе:- Як же я кохаю тебе, Адо) 
- А я тебе) - кажу нарешті і я, тримаючи очі заплющеними. 
- Розплющ очі і повтори це ще раз..- благально промовив Свят, губами торкаючись моїх губ, носа, щік, напевно не взмозі повірити власним вухам...
- Кохаю тебе, Потапенко) - повторюю, помітивши як каштанові очі потемніли і в них заграли яскраві іскорки...
Він знову палко поцілував мене, при цьому не ховаючи задоволеної усмішки. А я не ховала почуттів, бо вірила, що все так як має бути. Попри все. Попри докори його матері, образливі дії та слова заздрісників, попри час і всі перешкоди ми змогли пронести та відновити наше кохання. І навіть сьогоднішній казус, який міг звичайно привести до фатальних наслідків, тільки дав змогу ще більше переконатись у силі його почуттів до мене, бо він довіряв, і цього було достатньо. 
- Ти вийдеш за мене, Бойко? - раптово запитав Свят, поки я ще була у дурмані від поцілунку, продовжуючи дивитись на нього з усмішкою - Немаю при собі обручки, але...
- Так! - відповідаю, поки серцебиття набирає обертів. І я більше ніж впевнена, що це так правильне, бо воно для нього.