Глава 46

Адель: 
- У вас сьогодні хороший настрій Адель Кирилівна - промовив Лука, коли віз мене на роботу - Вам пасує усмішка) 
- Справді хороший, дякую) - усміхаюсь у відповідь, ще досі згадуючи події вчорашнього дня. Ох, але невже все це відбулось насправді? Наші зізнання. Наш поцілунок. Не можу повірити. 
- І причина цьому, Потапенко? - знову раптово спитав хлопець, трохи мене збентеживши. Я почервоніла. 
- Все відбувається надто миттєво. Але я відчуваю, що правильно. - зізнаюс
ь своєму другові, бо знаю, що він розуміє мене. Вже не раз в цьому переконувалась. 
- Ваше обличчя, тому доказ) - усміхнувся і він - Кирил Аркадійович був би щасливим бачити вас такою..
- Знаю - переводжу погляд у вікно автомобіля, з думкою, що батько молився, за те, щоб ми із Потапенком знову були разом. І здається, його бажання ми виконали. Сподіваюсь, ти радий тату) 
- Ти теж багато зробив для мого щастя - додаю, знову дивлячись на хлопця - І я завжди буду тобі вдячна і завжди вважатиму найкращим другом) 
- Ви теж чудова подруга, Адель) - щиро промовив той, зупиняючись біля фірми. 
- То може час звертатись до мене на "ти"? - ще більше усміхаюсь від його спантеличення - І відмов не приймаю. 
- Гаразд. Як скажеш) - все ж погодився той, розуміючи, що зі мною марно сперечатись - Гарного дня! 
- Навзаєм Лука)) - весело додаю, поспішаючи на фірму. Маю ще одну невирішену справу, тому спочатку біжу до Віктора Андрійовича. 
- До вас можна? - питаю, вже заходячи в його кабінет, і бадьоро додаю:- Доброго ранку! 
- Доброго люба) - усміхнувся чоловік - Проходь. Сідай. 
- Дякую, але в мене термінова справа! - попереджаю у серйозності ситуації. 
- Слухаю уважно! 
- Хочу звільнити працівника з відділу розробок і бажано якнайшвидше. - спокійно відповідаю, а потім все ж уточнюю - Максима Островського.. 
- Він не справляється із своїми обов'язками? - спитав Віктор, але зовсім не здивувавшись моєму рішенню. Гадаю, він розумів причину. 
- Справа не в цьому, і думаю - ви як ніхто розумієте. Я недавно про все дізналась і вважаю, що потрібно звільнити його негайно! - констатую факт, сподіваючись на підтримку з боку містера Потапенка.  Тоді його переконала Ольга Макарівна, а зараз переконаю я. 
- Це варто було зробити давно! - він схвально кивнув головою - Але здається, саме ти мала мене до цього підштовхнути) 
- Мені неприємно працювати з Максимом, а тим більше знати, що він заподіяв вашій племінниці. Свят досі не може йому пробачити і має на це повне право. - розсудливо промовляю, отримуючи схвальний і добрий погляд Віктора - Я пообіцяла йому, що за будь яку ціну звільню Островського. 
- Я радий, що ти є у нашому житті, Адель) Моєму сину дуже пощастило! - радісно мовив чоловік, змусивши мене зніяковіти. Невже він про все знає? Ох, так швидко? 
- Тоді я у відділ розробок. Вручу Максиму папери на підпис) - кажу та виходжу з кабінету. Дорогою беру необхідні документи та впевнено крокую до відділу. Бумеранг повертається Островський, і сподіваюсь повернеться ще не раз! 
- Всім доброго ранку! - вітаюсь до всіх перша, зачиняючи за собою двері. Переді мною одразу ж з'являється винуватець мого ранкового візиту. 
- Доброго. Чим заслужили на такий раптовий прихід, Адель Кирилівна? - одразу ж спитав той, а потім посміхнувшись, додав:- Але я завжди вам радий! 
- Сумніваюсь, що це триватиме довго! - ставлю перед фактом, не приховуючи свого не бажання з ним говорити. 
- Тобто? - здивувався юнак. 
- Підпишіть Максиме. Менше слів! - кажу, вручаючи йому папери. 
- Що це? І навіщо? 
- Ви читати розучились? - скептично спитала я - Вас звільнено, Островський! Без права на повернення! 
У хлопця збільшились очі. Не чекав любий? Який жах. 
- Причину я можу дізнатись? - трохи обурено спитав той, не поспішаючи нічого підписувати.
- Це мали зробити давно. І причина вам також відома. Тому обійдемось без подробиць. 
- Я не збираюсь звільнятись! 
- Це мене хвилює найменше. Але якщо ви сильно хочете, дам вам два варіанти на вибір. - владно усміхаюсь, бо більше ніж впевнена, ситуація під моїй контролем - Перший: ви просто підписуєте цю заяву і ми зараз же розходимось. І другий: суд, адвокати, вся ця біганина, яка в кінцевому результаті всеодно приведе до вашого звільнення. То як? 
Він був злий. Можливо навіть скаженів у середині, але все ж мовчки підписав документи. Цього я і очікувала. Перемога за мною. 
- Відділ розробок - звертаюсь до решти, трохи ошелешених працівників - Всім гарного дня) 
Отримую багато слів навзаєм, краєм ока дивлюсь як Максим невдоволено збирає свої речі, забираю заяву та нарешті виходжу. Змогла. Я це змогла! Задоволена собою, майже не помічаю, як з кимось стикаюсь, опиняючись в обіймах та під прицілом каштанових очей. 
- Про мене мріяла, Бойко? - весело заговорив хлопець, знайшовши мою рівновагу. Здивовано вигинаю брову, усміхаючись. А тоді без зайвих слів вручаю підписану Островським заяву. Свят уважно читає, і тільки доходячи до останнього пункту недовірливо піднімає погляд, отримує моє мовчазне підтвердження та зненацька знову наближає до себе. 
- Ти неймовірна, Адо) - говорить той, блукаючи очима моїм обличчям та зупиняючись на губах, вже бува нахиляється, як я ставлю перед ним руку. 
- Просто впливова) - спрощую його комплімент та ще більше усміхаюсь. 
- Батько не був проти? - уточнює він,  трохи цим здивувавши. 
- Звичайно ж ні! - відповідаю - Він давно хотів це зробити. Я його тільки підштовхнула) 
Повторюю слова Віктора Андрійовича, не взмозі втримати усмішки..
- Он воно як! - хлопець легко вигнув брову, продовжуючи тримати мене за талію, поки від його дотиків я відчувала іскри - Дякую, Адо) 
- Немає за що, Святославчику) - шепочу та нарешті віддаляюсь. Не хочу, щоб нас так побачили. Занадто багато уваги. 
- Куди це ти? - здивовано гукає мені у слід, ніби ми зараз не на фірмі. 
- Ми ж на роботі..- підморгую - Працювати) 
- Ох..- здається почула невдоволений вигук, який ще більше мене потішив. Він хоче мене відпускати, як і я його.. Але не може все відбуватись настільки швидко. 
Зрештою зачиняюсь у своєму кабінеті та приступаю до роботи. Затверджую звільнення Максима, і допрацьовую решту звітів та недописаних документів. І майже не помічаю, як годинник пробиває 8-му вечора. Ох, щось я засиділась. Проте маючи ще один не оглянутий договір, вперто залишаюсь на місці, щоб нарешті з усім покінчити. 
- Адель? - почула стук у двері та голос Віктора Андрійовича, і звичайно ж запросила увійти - Досі працюєш? 
- Залишився ще один договір. Трохи захопилась) - зізнаюсь, знову повертаючи погляд до паперів. 
- Кирил був таким самим. - сумовито, але з теплою усмішкою мовив той - Міг допізна сидіти, але тільки би все закінчити. 
- Мені ще зовсім трохи. Обіцяю не буду так довго! - кладу руку на серце, бо знаю, що він би наполягав поїхати додому.
- Повірю на слово. - схвально кивнув чоловік - Гарного вечора Адель, і на добраніч) 
- На добраніч Вікторе Андрійовичу! - усміхаюсь, проводжаючи його поглядом. І тільки коли двері знову зачиняються, входжу в антураж. 
Проходить деякий час, можливо хвилин 40, можливо трошки більше, та я все ж закінчила з таким клятим договором. Складаю все на свої місця і чую ще один стук у двері. Напевно охоронець. Дозволяю увійти, і бачу перед собою Потапенка молодшого. А що він тут забув? Невже теж працював? 
- Адель, ти бачила годину? - трохи обурився той - Робочий час давно закінчився! 
- Але я попередила твого батька! - констатую факт, продовжуючи збирати речі. 
- І на цьому дякую! - пхикнув він - Інакше б я подумав, що тебе прибульці викрали. Ти ж навіть на дзвінки не відповідаєш! 
Та що ж він так завівся? Нічого не розумію. 
- Свят, може годі? - зупиняю порив його емоцій - Нічого ж не трапилось! 
- А якби сталось. Якби Островський вирішив повернусь на фірму, знаючи, що ти тут одна і...
- Тут є охорона! 
- Це цього не змінює! - трохи розсердився хлопець, і я його добре розуміла. Він хвилювався, просто хвилювався. І хоче захистити! 
- Свят - підходжу до нього і беручи за руку, додаю - Все добре) 
- Я відвезу тебе додому. Гаразд? - спитав, чи то і ствердив Потапенко, залишаючи цілунок на моїй руці. Киваю, і ми виходимо тримаючись за руки. У машині мовчимо, кожен думаючи про своє, але хлопець досі не відпускав моєї руки, іноді ніжно торкаючись, змушуючи мурашок танцювати моєю шкірою. Зупиняємось біля мого будинку, але не виходимо. 
- Вибач - раптово мовив мій партнер - Я трохи перегнув, бо хвилювався за тебе. 
- Знаю) - дивлюсь у його каштанові очі та усміхаюсь - Але у мене ще досі є водій, тобі не обов'язково...
І знову не дав договорити, палко поцілувавши. Торкаючись мого волосся, талії, пестячи мої вуста своїми. Неохоче віддаляється, щоб врівноважити дихання. Так і сидимо, притулившись один до одного чолом, не розриваючи зоровий контакт. 
- Свят..- шепочу - Ти справді ревнуєш мене до Луки? 
Ще один ніжний поцілунок, ніби підтвердження. Ох, який же ж він нестерпний. 
- Він мій друг, і ти маєш з цим змиритись) - продовжую із задоволенням спостерігати, як темнішає його погляд, коли я згадую, про свого водія. 
- Подобається бачити мене таким? - він вловив мій задоволений погляд, і куточки його губ також піднялись в усмішці. Він зрозумів мою гру. 
- Свят, я не жартую! Будь чемним з Лукою.. - попереджаю його у серйозності своїх слів. 
- Гаразд. Постараюсь) 
- Свят! - вигинаю брову, мовляв, жодних постараюсь, а виконаю так точно! 
- Кохаю тебе, Адо) - усміхнувся той, знову даруючи теплий, пристрасний поцілунок. 
І я тебе...Промовляю у своїх думках, не наважуючись сказати це в голос. Не тут і не зараз. Один раз я вже пошкодувала про свої слова, тепер не хочу. 
- Я б запросила тебе на чай, але ...- промовляю, трохи відсторонюючись - Але зранку на нас чекає багато роботи. 
- Якої ще робити? - здивувався той, досі не відпускаючи мою руку. 
- День народження твого батька. Забув? - нагадую про важливу події - Привітаємо його всією фірмою. Влаштуємо невеличке святкування) 
- О, давно вже такого не було.. - мовив хлопець - Я тільки за) Дякую) 
- Годі! Все заради Віктора Андрійовича.  - цілую його в щоку, і вже бува хочу вийти, як він на мить зупиняє..
- Я приїду за тобою зранку? 
- В мене є водій! - м'яко усміхаюсь - Зустрінемось на роботі) Солодких снів! 
- Сподіваюсь, ти завітаєш у мої) - підлабузницьки промовив Потапенко, вже вкотре поцілувавши мою руку. 
- Я подумаю) - жартую і все ж виходжу із авто. І відчуваю себе живою, по справжньому.