Глава 44

Адель: 
Насправді, я до останнього не була впевнена, чи добре я зробила, що запросила Потапенка до себе додому, але й не мала бажання йти в якийсь заклад. А дізнатись про їхній конфлікт із Островським вже мала давно, бо цей Максим дратує мене з кожним разом все і більше, а його наполегливість та дурнуватий флірт - трохи лякають. 
Після роботи я мала вдосталь вільного часу і зовсім нічого до чаю. Тому вперше за довгий час зайнялась випічкою. Знайшла в своєму холодильнику декілька соковитих слив і вирішила спекти пиріг. Поки він готувався у духовці, я переодягнулась з ділового костюму у звичний домашній светр та улюблені зручні штани широкого крою. І щойно переклала пиріг на тарілку, почула дзвінок у двері. Прийшов. Саме вчасно..
- Добрий вечір! - першим привітався хлопець, вручивши мені букет блідо-рожевих троянд та пляшку червоного вина. 
- Добрий..- трошки дивуюсь такому набору - Ми ж наче збирались пити чай? 
- Це, щоб розмова йшла легше) - підморгнув той і зайшов всередину. 
О. Все настільки складно? Та все ж кладу пляшку на стіл, а сама вдихаю приємний аромат квітів, шукаючи для них вазу. 
- Дякую..- промовляю, помітивши, як він пильно за мною спостерігає - Дуже гарні) 
- Радий, що сподобались! - лагідно усміхнувся той, сідаючи за стіл, а потім перевів погляд на мою робочу поверхню на кухні. Чорт, я ж забула прибрати. 
- Творчий безлад? - ще ширше усміхнувся хлопець, помітивши моє зніяковіння та розгубленість - Невже випікала щось для мене? 
- Для нас! - раптово вирвалось у мене, але щоб не давати цьому значення, миттєво продовжила:- Сливовий пиріг. 
- Тоді зрозуміло, що тут так смачно пахне) 
- Головне, щоб і на смак так було! - додаю, все ж знайшовши ту вазу. Наливаю води, кладу квіти та берусь готувати чай. 
- Тобі допомогти? - озвався мій гість, на що я навіть не встигла відповісти, як він став позаду мене. 
- Можеш починати розповідь..- все ж відповідаю я, всім тілом відчуваючи його присутність. А коли відчула теплий подих біля вуха, то ледь не затримтіла, встигнувши затамувати подих.. 
- Спочатку чай..- прошепотів той, беручи замість мене чайник та наливаючи окріп у чашки. 
- Я тоді підготую пиріг. - швидко віддаляюсь, знаходжу дві тарілки накладаючи туди по шматочку пирога. А згадавши про вино, беру і два келихи. Свят подає чай, а тоді розливає вино, подаючи мені мій келих. 
- За вечір? - проголошує короткий тост, на що я схвально киваю та відпиваю трохи напою. Мм, солодке. 
- Пригощайся) - додаю, і сама куштую своє творіння. Та навіть не встигаю вловити смак, як чую надто задоволений голос свого опонента: 
- О богииии. Як же це смачно! Цілуватиму твої руки, Адель. 
- Обійдемось без цього..- невимушено усміхаюсь, справді розуміючи, що пиріг вдався на славу. - Але за похвалу дякую) 
- Це я дякую. - з повним ротом, кумедно промовив той - Я скучив за тим, як ти готуєш. 
Скучив..
- І тому готуєш сам по моїх рецептах? - питаю, згадуючи приготовану ним запіканку. 
- Так я намагався тримати тебе у своїх думках частіше) - спокійно відповів хлопець, даруючи теплу усмішку. 
Ох, Свят..Навіщо ти це робиш? Впевнена, Ольга Макарівна і Кариночка намагались викинути мене з його голови і...серця. Гадаю, їм би це вдалось, якби не раптова смерть мого батька і мій взагалі небажаний для них, приїзд до Львова. 
- Рано чи пізно тобі б це набридло! - констатую факт. 
- Помиляєшся Аделько) - натомість весело підморгнув він - Думати про тебе, було єдиним моїм задоволенням.
- А зараз - продовжив той, помітивши мою мовчанку - крім думок я можу і бачити тебе. 
А я тебе..
- Перестань. - зупиняю його потік зізнань - Твоїм матері та нареченій це не дуже сподобається! 
- Байдуже. - різко відповів Свят, але на моє щастя, не продовжив. 
- Тож...- мовила я, бажаючи все ж почати нашу розмову, заради якої ми зібрались - Що у вас за конфлікт з Островським? Невже дівчину колись не поділили? 
Хоча Свят ніколи не розповідав мені, що мав з кимось серйозні стосунки окрім мене. Звичайно, якщо не враховувати Карину, яку дуже любить його мама. І можливо...він також. Але зважаючи на обставини, він міг не розповідати мені все минуле. 
- Ні! Але якщо він лізтиме до тебе, то конфлікт через дівчину настане. Я влаштую йому Санта Барбару. - вельми серйозно відповів той, трохи мене збентеживши. 
- Тоді що? - уточнюю, щоб розвіяти мозок від зайвих думок. 
- Декілька років тому, ще до нашого з тобою знайомства - розпочав хлопець, важко видихнувши - Макс зруйнував життя моєї кузини - Маріанни. До цього ми були з ним хорошими друзями. Одного року, влітку, до нас приїхала вона із своїми батьками. З Маріанною в нас сильний родинний зв'язок, я дуже люблю її, тому і вирішив познайомити із другом. Він їй сподобався, вона йому - також. Та щойно той покидьок отримав від неї бажане, кинув, мовляв, йому цього досить. Кузина була в такому розпачі, що ледь не вчинила самогубство. Я дивом встиг врятувати її...
Боже, це жах. Справжній кошмар. Він розповідав мені про неї, але ніколи до таких подробиць, ніколи про це..
- Того дня я розбив його пику - продовжував Потапенко, дивлячись в одну точку, згадуючи кожну деталь - Він втік, але чорт його забирай, повернувся із проханням взяти його на роботу. Я ледь не вибухнув. Батько теж був проти, але якимось чином на нього вплинула мама і... Досі не розумію, чому вона це зробила? Вона ж наче любила свою племінницю, як тоді могла пробачити цьому покидьку? 
Бо це Ольга Макарівна...
- Куди поділась Маріанна, після цього? - питаю, хоч у самої застряг ком у горлі та навертаються сльози. 
- Полетіла в Канаду. - тепер усміхнувся він - Вийшла заміж. Має чудову дочку.
Прекрасно. Хоч щось в цій історії хороше.. Проте тепер я розумію його ненависть до Островського, і після цього - ненавиджу його так само. Але бумеранг завжди повертається, особливо з моєю допомогою. 
- Я подбаю про його звільнення! - кажу, помітивши здивування в очах хлопця, яке різко змінилось на суміш тепла і роздратування. 
- Не смій! Я не хочу, щоб ти зв'язувалась з ним. - промовив той, піднявшись із-за столу - Я не дозволю йому скривдити ще й тебе. 
- Не скривдить. - впевнено додаю - Я Адель Бойко. Не посміє. 
- Ти вкорте нагадуєш, чому я закоханий в тебе Адо..- м'яко усміхнувся той, а моє серце синдромно відгукнулось на його закоханий..- Але..
- Жодних але! Я все сказала! - різко перебиваю, незважаючи на те, що зараз коїться всередині - Такі як Островський не працюватимуть на нашій фірмі. 
Я чекала, що Свят знову мені заперечить і намагатиметься відмовити, щоб захистити від того покидька. Але натомість я раптово опинилась у його обіймах та почула тихе: 
- Дякую Адо) 
І прийняла їх. Байдуже, що я зараз відчуваю чи намагаюсь приховати. Нам це потрібно. Йому потрібно. І це головне. 
- За цим я теж скучив..- прошепотів Потапенко, вдихаючи аромат мого волосся, і вперше за стільки часу я відчула хоч трохи спокою та полегшення. Всередині було так тепло, як 5 років тому. Але спогади і думка про те, що в нього є наречена, змусили мене відійти на безпечну відстань. 
- Вибач, що змусила тебе розповісти це..- винувато дивлюсь в каштанові очі - Я не думала, що все так складно...
- Я обіцяв розповісти коли прийде час) - промовив він, а потім більш бадьоро додав:- Але не думав, що він настане аж через 5 років. Планував швидше. 
- В підсумку, краще не планувати на майбутнє! - усміхаюсь і я, щоб зняти нашу напругу. 
- Не обіцяю. В мене ще безліч планів) - багатозначно мовив Свят, мені підморгнувши. А потім поглянувши на свій годинник, додав:- Схоже, мені час. Дякую за вечір) 
- І тобі! - кажу навзаєм, проводжаючи його до дверей. 
- Приємних снів, Бойко) - наостанок промовив хлопець та раптово поцілував мене у щоку, швидко зникаючи за моїми дверима. Я не була здивована, бо це ж Потапенко. Але  серце забилось швидше і щоки покрились знайомим рум'янцем.