Глава 43

Святослав: 
Ревнощі. Чорт забирай як же давно я цього не відчував. До жодної не відчував, тим більше до Карини. Було більше ніж байдуже чи фліртує вона з кимось, чи крутить щось за моєю спиною. Але ніколи не було байдуже до Адель. Кров буквально закипала, коли хтось на неї глянув потай, не те, щоб торкнувся, чи надумав якось фліртувати. А зараз, коли вона так мило спілкується із своїм водієм, в той час досі не довіряючи мені - це дає привід божеволіти. "Лука - мій друг". А цей Лука хоч сам себе ним вважає? Чи просто так дивиться і захищає її, прикриваючись тим, що дав обіцянку Кирилу Аркадійовичу? Я теж заприсягнувся захищати і дбати про Адель, але отримав на це дозвіл лиш кілька днів тому, і то у статусі "друга". А він так легко отримує від неї усмішки та теплі слова. І найголовніше - вона довіряє цьому водієві більше, ніж мені. І це чіпляє мене до самих крайнощів, хоч поки я і не можу з цим нічого вдіяти. Поки що. 
- Ну нарешті, Потапенко молодший повернувся додому) - десь лунало у моїй голові, крізь шар невгамовних думок та обурення. 
- Свят, ти забув, як вітатися? - більш суворо додав батько, на що я був змушений відреагувати. 
- Добрий вечір. - сухо вітаюсь - Скучили? 
- Авжеж синку..- защебетала збоку мама - І Кариночка теж дуже...
- Я стомився. Буду в себе. - перебиваю, не давши змоги договорити. 
- Гаразд любий. Завтра поговоримо! - як в нічому не бувало, мовила жінка та пішла займатись своїми справами. Авжеж, вона очікувала, що я поцікавлюсь моєю псевдо "нареченою", але уви не в цьому житті. 
- Свят! - натомість мене зупинив тато - Щось трапилось? 
- Стомився. Це все! - повертаюсь до нього обличчям. 
- Посварився з Адель? - висунув той свої припущення - Чи не хотів їхати в одній машині з Лукою? 
Звідки він...? 
- Ваш Лука пуп землі, чи що? - огризаюсь. 
Чоловік задоволено усміхнувся, ніби очікував почути саме це. А я намагався бути спокійним. 
- Хочеш пораду від свого старого? - далі з усмішкою продовжував той. 
- Яку ще пораду? 
- Справжній Потапенко добивається ту, яку кохає, а не показує безглузді ревнощі. 
- На добраніч, тату! - вдячно киваю головою та нарешті йду своєї кімнати. Батько правий, все це безглуздо. 
***
Наступного дня на мене чекали тренування, багато тренувань. Бо вже завтра мав відбутися фінальний турнір з боксу. Та перед тим я вирішив завітати на фірму, і вже не важко здогадатись заради кого. 
- Адель Кирилівна, до вас можна? - гукаю та стукаю у двері. Отримавши скромне "так", впевнено заходжу, а потім на мить завмираю, бо бачу перед собою Островського, який сидить навпроти моєї партнерки. Якого чорта він тут забув? Ловлю на собі його злий погляд, та благаючий погляд дівчини, щоб я якнайшвидше прогнав його з кабінету. Залюбки моя леді, залюбки! 
- Гадаю Максиме, вам пора! - першою заговорила вона, але її опонент вперто не зрушував з місця. Допомогти піднятись, чи що? 
- Але ж ми недоговорили! - заявив той, ніби має на неї якісь права - І ви досі не погодились піти зі мною на каву. 
Вона любить чай, чортів вилупку. 
- Максиме, покиньте мій кабінет..- спокійно, але все ж натягнуто промовила дівчина, а в її очах так і читалось "та звали вже нарешті!". Чи це можливо у моїх? 
- Щойно погодитесь на каву, тоді...
- Тоді не буде! - втручаюсь, бо мій терпець увірвався - Вийди! І бажано не заходь сюди без робочих питань. А той і взагалі.  
- Тебе не питали! - огризнувся Макс, ще більше мене розізливши. Я підійшов до нього впритул, щоб натякнути йому піти якнайшвидше, бо інакше я не стримаюсь і відправлю його у довгий нокаут. 
- Вийди! - шиплю йому в лице..
- Максиме йдіть! Розмова закінчена! - сказала і Адель, на що Островський тільки криво усміхнувся та все ж залишив нас самих. 
- Як ти? - одразу ж питаю - Він пристає до тебе? Якщо так, то тільки скажи і я...
У голові крутилось безліч ідей. Готовий придушити його власними руками. 
- Свят! - тихий голос і ніжний дотик до моєї руки, змусив схаменутись та охолонути  - Все добре..
- Не бреши мені - ще більше скорочую нашу відстань - Островський ще той покидьок! 
- То може настав час розповісти мені про ваш давній конфлікт? - натомість запитала та, м'яко усміхнувшись. Вона знала, як заспокоїти мене. І досі знає. 
- Отже, вечірній чай? - тепер усміхаюсь і я, так бажаючи торкнутись її талії та ще більше наблизити до себе. Вдихнути аромат її волосся і палко поцілувати. А натомість збираю всю силу волі в кулак та все ж скорочую відстань. Ох..
- Можемо і зараз. В мене обідня перерва! - пропонує дівчина, і о боги, як я хочу погодитись. 
- Тренування. Вибач! - відповідаю і перед тим як вийти, швиденько цілую її руку і для свого задоволення отримую рум'янець на її щоках. Ось так. Тепер все чудово! 
Тренування також проходили вдало. Я був повен сил та енергії, а думка про те, що ввечері я зустрінусь із Бойко - давала ще більше сил. 
Я наносив останні удари по груші, як мій телефон завібрував від повідомлення. Двічі. Адель теж не може дочекатись чи що? Тішу своє его та все ж беру до рук гаджет. Щасливчик я, одразу ж пишуть двоє дівчат. Та краще б приходили вони тільки від однієї. 
"Якщо ти не проти, поговоримо у моєму домі. Не хочеться нікуди йти)" написала Бойко, а я пашів від задоволення. Байдуже де, головне, що не відмовилась. 
"Любий, я скучила. Приїдеш? Чи я до тебе?" було від Карини. Ох, їй вдома не сидиться чи що? Хай піде із моєю мамою прогуляється, вони чудово ладнають. Неохоче відповідаю, що зайнятий, а сам ще раз дивлюсь на повідомлення від Ади. І усміхаюсь як божевільний. Що зі мною робить ця дівчина? Навіть зусиль не прикладаючи! Швидко прощаюсь із тренером та спішу привести себе до ладу, ну і звичайно придбати квіти..