Глава 36

Адель: 
Я спускалась на поверх нижче із відчуттям слабкості, хвилювання та незрозумілої злості, яка щоразу збільшувалась, коли Потапенко поводився зовсім не так, як годиться майбутньому нареченому. Всередині все закипало, бо щойно він опиняється поруч, мені зовсім не хочеться відштовхувати його, зовсім. І це - жахливо. Бо жоден з нас немає на це право. Жоден. У нього - дівчина, у мене - не забута образа, і тільки в обох - спільне минуле. І все це дурниці, бо хай там що, я не готова пробачити йому, і не знаю чи буду готова взагалі. 
- Я готовий, леді Бойко! - раптово пролунав його голос, що змусив повернутись із думок.
- Таксі також чекає..- кажу натомість, прямуючи до виходу. Хлопець випереджає мене та зазделегідь відчиняє двері авто, нагадуючи, що він джентльмен. Я ледь помітно роблю глибокий вдих і видих, та все ж сідаю, дякуючи йому французькою. 
- A votre service ! (До ваших послуг!)- раптово відповів той, справді здивувавши. Спеціально завчив фразу? І помітивши моє збите з пантелику обличчя, задоволено усміхнувся, ніби очікував саме на таку реакцію. 
Так чи інакше, без зайвих пригод чи сварок ми дістались до фірми міс'є де Гіза, де нас привітно зустрічали його співробітники і звичайно ж, наші колеги. А вже у своєму кабінеті нас очікував чоловік, який зосереджено переглядав щось у своєму ноутбуці. 
-Bonjour, monsieur ! - вітаюсь першою -J'espère qu'on ne vous a pas dérangé ?! (Сподіваюсь, ми не завадили вам?!) 
-Adèle, ma chère, bien sûr que non ! (Адель, люба, звичайно ні!) - одразу ж піднявся із-за столу той, даруючи і справді щиру усмішку -Allez, asseyez-vous ! (Проходьте, сідайте!) 
Я усміхаюсь у відповідь та сідаю на м'яке крісло, що було навпроти його робочого столу. Тим часом чоловік потиснув руку і Потапенку та все ж продовжив українською: 
- Радий, що ви тут. Тепер я впевнений, що разом ми все швидко вирішимо! 
- Не сумнівайтесь в цьому! - запевнив його мій опонент - Ми з Адель Кирилівною серйозно налаштовані..
Ох, та невже? 
- Вірю Святославе, вірю. - схвально кивнув міс'є де Гіз - Кому ж як не вам це знати?) 
І як це розуміти? Непрямі натяки, чи що?
- Перейдімо до справи! - втручаюсь, поки ця розмова не зайшла надто далеко - Коли мають прибути інвестори? 
-Demain! (Завтра!) - одразу ж відповів чоловік, м'яко усміхаючись - Нам потрібно зацікавити їх так, щоб в них не виникло жодних думок передумати інвестувати в наш проєкт. 
- І як я розумію, ви вже маєте ідеї? - уточнюю, помітивши трохи хитрий погляд француза. Все ж таки має! 
- Моя ідея - це ви, панянко! - ще більше усміхнувся той, шокувавши нас із Потапенком. В якому сенсі я? 
- Перепрошую? - дивуюсь, але в бік Свята не дивлюсь. 
- При першій нашій зустрічі, Адель, я впевнився, що ви зможете переконати будь кого..- пояснив міс'є де Гіз свої наміри - А з допомогою Святослава і поготів! 
Я видихнула. Авжеж, як без Потапенка?
- Тому, порадившись із Віктором, ми вирішили, що найкращий спосіб виграти - це залучити вас обох! - продовжував той.. Я міцніше стиснула сумку у своїх руках. 
От чому Віктор Андрійович навідріз відмовлявся їхати?! Все було сплановано! Як я раніше не здогадалась? 
- Тож, я надішлю вам всю інформацію, яку маю і вже завтра чекаю на вас тут з купою ідей! - не зупинявся чоловік, навіть не уявляючи наскільки мені це все не подобається. Мало було їхати із Святом в одному літаку у Францію на два тижні, так ще потрібно разом готуватись до співбесіди і разом зацікавити інвесторів? Хіба не можна було робити це на різно? Чи принаймні в команді із міс'є де Гізом? 
Та щойно я хотіла мовити бодай слово, як цього разу втрутився Потапенко: 
- Ми впораємось. До побачення міс'є де Гіз! 
І взявши мене за руку, швидко вивів із кабінету, ніби я могла наробити якихось дурниць. Чи все ж могла? 
- Що це було? - забираю руку та відходжу на крок. 
- Я бачив, про що ти думала, тому вирішив вчасно зупинити! - відповів хлопець, всеодно мене не заспокоївши.
- Краще б я зупинила ідею цих чоловіків і вигадала щось інше.. - видаю на льоту, хоч сама усвідомлюю, який безглуздий це має вигляд. 
- Справді? - пхикнув той - Так чи інакше ми мали б працювати у команді. І подобається тобі це чи ні - ми зробимо це заради нашого спільного бізнесу. 
Знову роблю глибокий вдих. Він має рацію, але як же я не хочу цього. Повільний видих. 
- І знаю як тебе змотивувати! - продовжив хлопець, насмішивши і зацікавивши водночас. 
- І як? - піднімаю брову - Випаруєшся? 
- Пропоную парі! - твердо мовив Потапенко із сяючою усмішкою на обличчі. Він знає, що так я точно не відмовлю. От же ж..
- Якщо нам разом вдасться переконати інвесторів, то ти проводиш мені екскурсію Парижем. А якщо ні, то я виконую будь яке твоє бажання! - зауважив Свят та подав свою руку для укладання парі. Чесно, все це нагадувало якийсь хитрий план. Адже всім нам і справді необхідно переконати тих інвесторів, а цей хлопець вирішує грати по своєму. Та все ж гаразд, що буде той буде! 
- Це безглуздо! - показово закочую очі та все таки тисну його руку. 
- Хтось же ж має показати мені місто) - натомість усміхнувся той та відчинив для мене двері на вихід..
-Au travail, Potapenko ! (До роботи, Потапенко!) - кажу та набираю номер таксі. 
- Хай, що ти сказала, я готовий) - знову усміхнувся Свят, і десь всередині, в мені щось йокнуло, так знайомо і тепло.