Глава 29

Святослав: 
- Це не я цілувалась з іншим, перед тим поклявшись тобі у коханні! - гучно прокричала Адель, поки з її очей лилось багато сліз. Я не одразу зрозумів тих слів, бо весь цей час вважав винною тільки її..
- Що за маячня? - запитую, очікуючи почути деталі, але дівчина почала важко дихати і ледь стояла на ногах. Чорт. 
- Адель? - намагаюсь взяти її за руку, але вона вперто ухиляється, як від чогось огидного. - Тобі погано? 
- Не чіпай..- її голос став тихшим і охриплим, ніби от-от знепритомніє. 
- Адо? 
- Не смій! - обізвалась та, і наче з усіх сил поглянула на мене образливим поглядом. Знайомі блакитні очі були стомлені від сліз і спустошені від болі. Такими я їх бачив вперше. І вперше за 5 років зміг знову побачити їх зблизька. Але це вже не були очі життєрадісної та закоханої у життя дівчини. Це було щось, від чого мені хотілось розтрощити весь світ і знову повернути її запалений вогник. Знищити все і всіх, лиш би знову побачити у цих блакитних очах хоч крихітний проблиск надії. Та коли я знову намагався торкнутись її, як в тих очах щось миттєво блиснуло і так само миттєво згасло. І у мені щось ожило на цю саму мить. 
- Дозволь відвезти тебе додому?! - всеодно пропоную допомогу, хоч знаю наскільки вона вперта. Досі.
- Ні! - заперечила та, на що я звичайно очікував. І вже бува хотів посадити її у свою машину, як робив це 5 років тому, але вчасно зупинився. Пройшло надто багато часу, щоб я знову робив те, що схочу. 
  Буквально в секунду моїх думок, перед нами зупинилось авто, з якого вийшов водій Адель та щойно наблизившись до неї, приобійняв за талію та посадив в машину. Чорт, чому він мене так дратує? Дівчина усміхається йому, і розуміючи по її губах, дякує. Авжеж, приїхав її герой та врятував від моїх лап. Як тут не подякувати? Щойно автомобіль рушив, мій пар випустився. Дідько, давно я так не злився через дрібниці. Хоча здається це зовсім не дрібниці, адже я досі не можу зрозуміти, що мала вона на увазі?? Яку іншу я міг цілувати кілька років тому, якщо був по вуха закоханий в неї? Хоча, після того, як вона повернулась до Львова, "був" - вже не актуально. 
- Святику? - зненацька за мною з'явилася Карина - Вона поїхала? 
- А ти бачиш її тут? - іронізую.
- Невже знову посварились? - ніби і справді збентежившись, запитала та - Ця Бойко дивна, тільки псує твій настрій, любий..
- Може годі? - відступаю від неї на крок - Ти так поводишся, ніби не знаєш, що кілька років тому моє життя було тісно пов'язано із Адель, і зовсім не дружбою! 
- Це ж минуле Святику! Пройшло стільки років, хіба тепер це має значення? 
- Хай там як, це не дозволяє тобі поводитись з нею так як заманеться! А тим більше потурати моїй матері.
- Але ж я тільки заступилась за Ольгу Макарівну. Хіба це погано? - дивується вона, тільки більше мене дратуючи. 
- А запрошувати на весілля? Хіба я зробив тобі пропозицію? 
- Але твоя мама..
- Зробила все за мене? Вибач, дорогенька, але не в цьому житті! 
- Але ж...це через ту, ти такий? - злиться і дівчина. 
- Не пам'ятаю, щоб був іншим) - усміхаюсь - Але в тебе здається проблем з пам'яттю не було? 
- В сенсі? 
- Згадай, що я казав тобі, коли нас знову "звели" батьки! 
- І що ж, Святику? Жодного шлюбу? - та показово закотила очі. 
- У моєму серці завжди буде тільки Адель! Завжди! - кажу це та повертаюсь до будинку. 
- А як же я? - гучно запитує мені у слід.
- Викличеш таксі! - гукаю у відповідь, хоча добре розумію, що вона зовсім не це мала на увазі. 
***
- Як вона? - запитав батько, щойно я зайшов до будинку. 
- Її забрав водій..
- Ви робите з цього трагедію! - мама закотила очі - От Кариночку шкода..
- В неї хтось помер? - огризнувся тато - Живе тут, як у Бога за пазухою, ще й шкода? 
- Вітю, ти з глузду з'їхав? - обурилась жінка та перевела погляд на мене - Любий, ти нічого не скажеш у захист нареченій? 
- Гадаю, тут тільки ви вважаєте її нареченою! - спокійно відповідаю -І в цьому домі всі добре знають чому я погодився з нею зустрічатись! 
- Ти так кажеш, ніби зробив нам послугу! - ще більше розізлилась матір.
- Саме для вас я і зробив її, мамо! - промовляю - І через злість на Адель! 
- Хах, то коли вона приїхала, злість минула? І ти почав зневажати свою дівчину? - вже ледь не кричала вона.
- Я попереджав, що з цього "союзу" нічого не вийде! А тим більше тепер! 
- Ще скажи, що знову закохався у свою любу Бойко?! - саркастично мовила жінка, ніби те, що я можу відчувати вже давно немає значення. 
- Годі! - раптово втрутився батько - Я не дозволю говорити в такому тоні про Адель ! Ти маєш поважати її Олю, хочеш цього чи ні! 
- Божевільні! - крикнула натомість мама та пішовши до своєї кімнати гучно зачинила двері. Батько важко видихнув і перевівши погляд на мене, спитав: 
- Те, що сказала твоя матір, правда? 
У відповідь піднімаю брову, ніби не розумію, про що він...хоча здається розумію дуже добре.
- Ти досі кохаєш Адель? - наче суворо уточнив той. 
Я просто хильнув плечима. Хіба за стільки років можливо щось повернути? Хіба ми обоє не змінились? Хіба не стали чужими? 
- Попри те, що ти мій син, я не хочу, щоб Адель було боляче більше, ніж є зараз! - продовжив чоловік - Зрозумів? 
- Я не ображу її! - запевняю і його, і себе як декілька років тому. Не завдам болі. Не зможу.