Глава 20

Адель: 
Одягнувши купальник, а зверху свою улюблену легку, кремову сукню (бо ж не буду я цілим готелем шкандибати напів голою) та попрямувала в басейн, де на мене очікував Потапенко. На ньому були світлі джинси та біла футболка. Хм, він в цьому плавати зібрався? 
- А де костюм тренера? - запитально піднімаю брову, усміхаючись. 
- О, точно) - його очі запалали вже знайомим вогником. Не відводячи погляд, він різким рухом зняв свою футболку іііі...ооо..він явно ходить в зал.. присутні кубики пресу, міцні, пружні м'язи (ой, ні, я його не роздивляюсь. Адель, ти його не роздивляєшся!) Та коли його руки зупинились на гудзику на штанях, мої щоки покрились ну надто помітним рум'янцем.. На мить я відвернула погляд, а коли знову поглянула, хлопець задоволено усміхався, стоячи в одних плавках.. О боги, чому мені так ніяково? 
- Гадаю, тепер твоя черга) - впевнено заговорив той, ніби кидаючи виклик. І ніяковіння як рукою зняло. 
Я поклала рушник на стілець і достатньо швидко зняла свою сукню. І тільки помітивши, як каштанові очі потемнішали, моїх щоки знову спалахнули. Він відверто мене розглядав, а потім ніби оговтавшись важко ковтнув та поглянув мені в очі. 
- Готова? - запитав він.
- Хіба ні? - питаю у відповідь та підходжу ближче, знову його попереджаючи - Я справді не вмію плавати! 
- Це питання часу) - натомість підморгнув той та зненацька стрибнув у воду. Що за..? 
- Я не повторятиму за тобою! - попереджаю, а то хто знає, що сидить в його голові. 
- Присядь на край басейну та опусти ноги у воду..- промовив хлопець, підпливши ближче. Слухняно виконую "наказ" та вмощуюсь на краю басейну, чекаючи на наступні вказівки. 
- Тепер ми спустимось у воду..- його руки оповили мою талію - але я триматиму тебе, не переймайся..
- Ти впевнений? - перепитую, відчуваючи, що починаю хвилюватись.
- Адо, все добре, довірся) - заспокійливо заговорив Потапенко, та зненацька опустив у басейн..Я злякано схопилась його шиї та запанікувала.. Не вистачало ще так ганебно потонути, так і не навчившись плавати..
- Адель заспокойся! - крізь шар моєї паніки промовив той, міцно мене тримаючи. Проте адреналін у моїй крові продовжував жити своїм життям. Давно мене не охоплювала така паніка.. 
- Бойко, зроби глибокий-глибокий вдих - наказував хлопець - І видих. Ти в безпеці, я тримаю тебе і триматиму доти, поки ти не будеш впевнена..
- Свят..- видихаю..
- Ось так, молодець. Все добре.- його голос був м'яким і спокійним.  
- Вибач.- шепочу, розуміючи, наскільки моя поведінка була дурною. Соромно. 
- Я обергію тебе, ляклива красуне)) - натомість з усмішкою мовив він, змусивши мене ще більше заспокоїтись. А коли я зовсім прийшла до тями і зрозуміла, наскільки міцно Потапенко тримає оголені частини мого тіла, стало неприродно гаряче і ніяково. 
- Все добре? - уточнює хлопець, тепло дивившись у мої очі. 
- Так. - киваю - Можеш по трохи мене опустити) (кажу це, бо розумію, що тримати мене не настільки просто..) 
- Впевнена? Адо, мені не важко) - натомість промовляє він, але все ж переконавшись, що зі мною і справді все добре, повільно опустив мене, але продовжив тримати за руки.
- Гаразд. Це набагато легше ніж я думала. - кажу, після того, як змогла пропливсти невелику відстань, проте з підтримкою Потапенка. І насправді - це було дуже важливо. Його слова, навіть звичайні погляди давали мені розуміти, що і він справді поруч та допомагає мені. 
- Хм..ти надто швидко вчишся.- натомість шкіриться хлопець - Я гадав, що тренування будуть довшими) 
- Та невже? - піднімаю брову - Ти б хотів зі мною возитися кілька днів підряд? 
- Без жодних вагань - підморгнув він та підплив ближче, притиснувши мене до стіни басейну.. 
- Свят..- шепочу від його раптової близькості - Нас можуть побачити..
- Ти дуже вродлива) - натомість промовляє той, не розриваючи зоровий контакт. А мої щоки покриваються рум'янцем, чи то від компліменту, чи то від близькості. 
- А ще..- продовжив він - Я божеволію, коли ти так мило червонієш) 
- Сьогодні день компліментів? - питаю, щоб хоч трішки зменшити напругу, що наростала у моєму тілі. - Чи ти одержимий мною, Святославчику? 
Його каштанові очі знову потемнішали та наповнились вже знайомими вогнями. Його руки потягнулись до моєї талії, а обличчя ще ближче до мого. Серцебиття прискорилось. 
- Я відповім на це..- почав той, торкнувшись вустами мого вуха - згодом) 
І відплив, як в нічому не бувало. От же ж, пройдисвіт, грає за моїми правилами. Натомість я, виходжу з води та обмотуююсь рушником. 
- Хей, куди це ти? - Свят здивовано підняв брову. 
- На йогу) - підморгую та крокую в сторону виходу. 
***
- Доброго дня, ви на йогу? - поставила питання рудоволоса дівчина, щойно я знайшла фітнес-зал. 
- Так) - киваю - Можна? 
- Авжеж) - усміхнулась та і раптово перевівши погляд кудись позаду мене, додала:- Цей юнак із вами? 
Здивовано піднімаю брову та повертаючись помічаю Потапенка, який впевнено крокує у нашу сторону, ще й задоволення ніяк не приховує.
- Ох..схоже, що так..- видихаю, на що з підозрою глянула дівчина і сказала за 5 хвилин бути готовими. Натомість киваю головою та проводжаю її поглядом. 
- І що ти тут забув? - одразу ж перепитую в опонента. 
- Неймовірної вроди дівчину - зашкірився той - Не бачила її ? 
- Здається ти забув її в басейні! - підігрую. 
- Хм..думаєш? - замислено мовив хлопець - Мені здається, що вона поспішала саме сюди) 
- Невже? - дивуюсь - Ну то йди, пошукай)
Наостанок усміхаюсь та повертаюсь до нього спиною, щоб зайняти місце на своєму карематі, але натомість Потапенко хапає мою руку та знову повертає до себе.
- Знайшов) - прошепотів він, викликавши у мене дурнувату усмішку. 
- Якщо ти вже тут - відходжу - то займай будь яке вільне місце і повторюй асани!
- Що повторювати? - здивувався той.
- Свят! - вдаю обурення і одним тільки поглядом наказую зайняти своє місце, на що він ще більше усміхається та все ж слухняно стає поруч зі мною. 
Святослав: 
- Отже, розпочнемо з падмасани..- заговорила рудоволоса, щойно розпочалась ця так звана йога. Падмасани? Що за чортівня? 
- Поза лотоса) - шепоче Адель, явно помітивши моє здивування. 
- Гадаєш, це прояснило ситуацію? - додаю жартома, а потім стежу за рухами тренеки, що сідає на підлогу складаючи ноги разом..Ааа, тепер зрозуміло. Хм..лехкотня ця ваша йога, подумав я спочатку, а потім проковтнув свої ж слова. Була якась сіддхасана, поза "собака мордою вниз" і ще стільки всього, що не тільки руки, а й голова йшла обертом. Все, що приносило неабияке задоволення, так це споглядати на свою партнерку. Вона ще й той вид мистецтва, який доречі дуже мені допомагав. Повинен визнати, що я готовий ходити на йогу хоч кожен день, якщо вона буде так торкатись мене, показуючи, як правильно ставити руку чи ногу. Я був в екстазі, хоч і задовбався ставати у всілякі пози..
- А тепер - шавасана! - під кінець промовила тренерка і просто лягла на свій каремат. Поглянувши на Бойко, яка завжди з усмішкою приймала моє здивування, я також, із шаленим задоволенням ляг на свій каремат. О боги, це чудесене відчуття.
- Все добре? - перепила моя опонентка, яскраво-блакитні очі світились теплом. 
- Більш ніж добре) - усміхаюсь, не перериваючи зоровий контакт.
- Молодець Потапенко) Ще декілька занять і ти станеш вправним знавцем йоги. - промовила та із неприхованою радістю. 
- Якщо станеш моїм особистим тренером, то я залюбки! - погоджуюсь, помічаючи як її щоки покрились легким рум'янцем. 
- Я подумаю) - підморгнула вона, а потім ніби за щось згадавши, спитала:- Як щодо твого виду спорту? Пам'ятаєш?
- Бойко, ти впевнена? Це не йога, там.. складно. - намагаюсь попередити. 
- Це ти ще складного рівня не проходив, Святославчику! - натомість мовила дівчина - Та й ми домовлялись про зовсім інше. Чи мені краще не вірити твоїм обіцянкам? 
- Ти граєш з вогнем Адо) - усміхаюсь її впертості - Гаразд, після вечері я зайду по тебе. 
- Bien! - відповіла та французькою, різко піднявшись. Це ж означає згоду? Правда?