Глава 10

Адель: 
Емоції вчорашнього дня я переживала у своїх дивних снах. Ох, і напевно краще вам не знати, хто і де мені там снився, бо після такого на моєму обличчі сяяла ще дивніша усмішка. 
Прокинулась я рано. Приготувала сніданок та поїла у цілковитій тиші. А вже одягалась під музику. Проте тепер вирішила сильно не заморочуватись, одягнула звичайні джинси та білу блузку, підібрала своє волосся шпилькою, легенький макіяж та останні штрихи моїм улюбленим парф'юмом. Все, на другий "робочий" день я повністю готова. Сподіваюсь хоч сьогодні не помиратиму із нудьги, і Потапенко вигадає для мене хоч якесь завдання. 
Година підказувала, що вже давно час виходити. Наостанок дивлюсь на своє відображення в дзеркалі та нарешті виходжу з дому, замикаю двері та прямую в сторону авто, де на мене вже давним-давно чекав водій. 
- Доброго ранку, Адель. Маєте чудовий вигляд! - одразу ж промовив той, відчинивши для мене двері. 
- Навзаєм! - усміхаюсь - Вибач, що змусила так довго чекати! 
- Це моя робота! - натомість мовив хлопець та сів за кермо. 
Як і вчора, у повній тиші та з комфортом, Лука привіз мене на фірму, а потім поїхав у своїх справах. Проте цього разу Потапенко не зустрічав мене на самому порозі, а просто чекав у своєму кабінеті. Впринципі, мене все влаштовує. Чим менше нагляду, тим краще. Але зрештою, я повинна відзвітуватись про свою присутність. Тому впершу чергу прямую до кабінету Віктора, стукаю у двері, а коли опиняюсь всередині трохи завмираю від здивування. Що тут знову робить його син? 
- Доброго дня, Вікторе Андрійовичу! - вітаюсь, все ж прийшовши до тями. 
- Доброго Адель. - усміхнувся натомість чоловік - Як сьогоднішній настрій?
- Чудовий! Налаштована у чомусь допомогти! - відповідаю, зовсім ненароком перевівши погляд на хлопця, який вже ніби давно за мною спостерігав. Ох, ну нехай..
- Ось це правильно! - схвально кивнув Віктор - Я знайшов для вас завдання! 
- Для нас? - здивовано піднімаю брову. 
- Так. Для тебе і для Святослава. - спокійно мовив Потапенко - Потрібно зібрати звітність у всіх колег фірми. Впораєтесь? 
- Авжеж! - важко видихаю. Ну не буду я кожного дня влаштовувати сцени на рівному місці. Якось вже соромно перед Віктором. Тому беру свої думки до купи і намагаюсь не нервувати. 
- Добре! - вкотре щиро усміхнувся Потапенко - Свят з усіма тебе познайомить, не хвилюйся! 
На знак згоди просто киваю головою та нарешті виходжу з кабінету, де одразу ж за мною з'являється постать Потапенка молодшого. 
- Бачу тобі не дуже лестить завдання батька! - з на диво задоволеним виразом обличчя мовив він. 
- А тобі ? - кидаю у відповідь. 
- Чому ж ні? Мені складає компанію сама леді Бойко! - надто велично промовив хлопець. Ох, безглуздя якесь.
- Свят, я казала тобі, що ти божевільний? - показово закочую очі.
- А ти до біса красива, то й що? - запитав у відповідь той, скоротивши нашу відстань..
- У нас звітність за планом, Потапенко! - викручуюсь, звільняючи свій особистий простір. 
Звичайно, зараз я могла б описати для вас весь процес збирання звітності, але якщо чесно це було трохи нудно. Якщо коротко, то моє завдання полягало в тому, щоб дізнатись, як проходить робота у кожному відділі. Тобто, чи хтось не відстає від дедлайну? Чи не має зайвих проблем? Ну і загалом про робочу атмосферу. А от завдання Свята - знайомити мене з працівниками фірми. Принаймні, це єдине з чим він мені допомагав. І ні, я зовсім не скаржусь. Мені набагато комфортніше ставити питання самій, без зайвих перебивань. 
Коли прийшла черга до останнього відділу - розробок, Свят запевняв мене, що ми можемо обійтись із цього, що вкрай мене здивувало. 
- Якщо ти забув, то я нагадую: Віктор Андрійович сказав зібрати усю звітність, кожного відділу! 
- Це я пам'ятаю. Але впевнений, що там все працює добре! - знову наполягав на своєму той. 
- Ти стомився ходити, чи що? - здивовано піднімаю брову - Якщо так, то я впораюсь і без тебе! 
- Ох, Адель..- невдоволено вигукнув той - Заходь! ( І відчинив для мене двері, важко видихнувши.) От нічого не розумію, чому він так заводиться? 
- Доброго дня, дорогий відділ розробок! - офіційно промовила я, побачивши купку людей, що сиділи за своїми комп'ютерами. 
- Доброго! - одразу ж підійшов один юнак, напевно десь у роках Свята, можливо трохи старший. 
- Гадаю всі вже чули про нашу сьогоднішню перевірку? - втрутився Потапенко, чомусь уникаючи поглядом того юнака - Це, Бойко Адель Кирилівна! Донька Кирила Аркадійовича! 
- Ми всі дуже раді знайомству з вами, Адель Кирилівна! - ще більше наблизився юнак, подавши руку для ближчого знайомства - Я, Максим Островський, керівник нашого відділу. 
- Гадаю, Адель Кирилівній слід познайомитись з усіма, не займайте її час Максиме! - раптово мовив Свят. І в його вимові я відчувала явну огиду до цього Островського. Давній конфлікт чи що? 
- Так, Святослав має рацію! - все ж погоджуюсь та знайомлюсь з усіма іншими. І якщо чесно весь цей час мене трохи дратував Максим. "Вам подобається у нас Адель?", "Заходьте частіше, буду радий вас бачити". Все це він промовляв з такою посмішкою, що аж гидко було. 
- Це буде дивно, якщо я поцілую вашу руку на прощання? - раптово мовив той дивак, коли я закінчила з усіма питаннями.  Він ще божевільніший ніж Свят! 
- Це буде не доречно! - стримано відповідаю, але той всеодно не відпускає мою руку. 
- Максиме? - здивовано піднімаю брову, намагаючись зрозуміти, що хоче зробити цей хлопець..- Ви можете відпустити мою руку? 
- Тобі повторити? - втрутився Свят, опинившись ще ближче біля мене. Ох, ну хоч іноді його присутність корисна. 
- Гарного дня, Адель Кирилівна! - заговорив Островський, різко відпустивши мою руку. Хм, Потапенко все ж має на нього вплив? Але я досі не розумію, чому він так дивно поводився? 
Зрештою, прощаючись із відділом розробок, ми із Святом покинули кабінет та нарешті опинились на свіжому повітрі.. 
- Все добре? - запитав у мене хлопець, помітивши моє напружене обличчя..
- Загалом так! - видихаю - Але мені не подобається, коли зі мною так поводяться! 
- Островський ще той придурок! - натомість видав він. 
- У вас з ним був конфлікт? - наважуюсь спитати.
- Можливо колись я розповів тобі, але поки це не стосується тебе, Адель! - м'яко відповів хлопець, здається тепер намагаючись мене не образити..
- Так, ти маєш рацію, вибач..- погоджуюсь, адже справді не маю жодного відношення до його проблем чи минулого. 
- Чай з лимоном? - усміхнувшись, запитав Свят, трохи знявши мою напругу. 
- Гаразд , сьогодні можна! - все ж погоджуюсь на його авантюру. Ну не ворогувати мені з ним тільки тому, що він мені не подобається. Правда ж?