Глава 7

Адель: 
- З вами все добре, Адель Кирилівна? - раптово перепитав Лука, щойно ми віддалились від того кафе. 
- Добре! - киваю головою та відвертаю погляд у вікно. В той момент я почула важкий видих юнака, але жодних слів. Хотів ще щось спитати і передумав? Ох, дякую, що не спитав! 
Зрештою, у мертвій тиші, водій привіз мене додому. Я вийшла з авто, зовсім не чекаючи поки мені відчинять двері, а тоді поглянувши на хлопця, мовила: 
- Вибач, що так пізно відірвала тебе від робити. І дякую..
- До ваших послуг, Адель Кирилівна! - натомість усміхнувся той. 
- Просто Адель! - додаю я та отримавши у відповідь кивок згоди, нарешті попрямувала додому, де на мене, на мій подив, очікував батько. 
- Вечеряли? - після теплих обіймів, перепитую у чоловіка. 
- Запіканка чудова. Дякую доню! - щиро відповів той, а потім продовжив:- Як пройшов твій день? 
- Нормально! - зізнаюсь - А ваш? 
- Робота..- важко зітхнув батько, а потім знову запитав з усмішкою:- Святослав приходив? 
- Так! - киваю головою - Відвіз мене у дуже гарне кафе. 
- І як? - уточнив той. 
- Атмосферно. Доречі, дуже смачний чай! - відповідаю, хоча підсвідомо розумію, що він зовсім не те мав на увазі. 
- Це добре! - натомість усміхнувся тато - Як поспілкувались із Святославом? 
- Нормально! Нічого особливого! - кажу, не розповідаючи подробиць. Гадаю, йому не сподобається почути про нашу невелику сварку. Чи як назвати цей інцидент? Його прямолінійністю чи недоумкуватістю? 
- Стомилась? - знову запитав батько, більше нічого не розпитуючи. Розуміє, що мені не сильно подобається його Святославчик? Якщо це справді так, то буду безмежно рада. 
- Зовсім трошки..- брешу, бо насправді почуваюсь кепсько, особливо морально. Ненавиджу розмови, які хоч якось стосуються розлучення батьків. 
- Тоді можеш йти до себе і відпочити! - тепло мовив чоловік.
- Дякую..- тихо промовила я, поцілувавши його у щоку. 
- Адо..- раптом зупинив мене тато - Я їду на три дні у відрядження. Завтра! 
- Відрядження? Три дні? - здивовано перепитую. Залишає мене саму у великому домі? Звичайно, я звикла до його відряджень, але тоді поруч завжди була мама..
- Віктор пообіцяв, що навідуватиме тебе. - продовжив розмову - І сказав, що ти можеш замінити мене на фірмі, ці три дні. 
- Замінити? Я ж немаю належної освіти! - констатую факт. 
- Ти не вирішуватимеш жодних важливих справ. Можеш просто сидіти в кабінеті і уявляти себе впливовою керівницею! - запевнив батько. Нуу, здається, звучить непогано! 
- Три дні? - уточнюю, та отримавши підтвердження все ж погоджуюсь. Гадаю, це має бути цікавий досвід. Головне, щоб не було Потапенка молодшого, а от Віктор Андрійович мені подобається, в нього цікаві історії. 
- Солодких снів Адо! - залишивши цілунок на скроні, мовив тато, я відповіла тим самим та нарешті подалась до своєї кімнати і поринула у царство Морфея. 
***
Наступний день передбачив зміни на мої три дні. Прокинулась я дуже рано, з дуже дивним відчуттям хвилювання. Щоб зменшити тривожність, зробила гарний макіяж, легку зачіску, одягнула чорну атласну спідницю та білу сорочку, щоб відповідати статусу, хоч і тимчасовому. А після всіх процедур, спустилась до батька, який вже стояв із валізою, повністю готовий їхати. 
- Доню, маєш чудовий вигляд! - схвально мовив тато, оцінюючи мій образ. 
- Дякую) - усміхаюсь - Я сумуватиму! 
- Це всього три дні, але я також сумуватиму! - заговорив чоловік, подарувавши теплий погляд. 
Разом із Лукою, ми відвезли батька на вокзал, де мали попрощатись. 
- На ці дні, Лука - твій водій. - запевнив тато, а тоді перевівши погляд на юнака, додав:- Адель під твоєю відповідальністю. Не підведи мене, хлопче) 
- Авжеж! Ви можете мені довіряти! Щасливої дороги, Кирил Аркадійович! - погодився у всьому той та знову сів у авто. 
Натомість я, забула про всі формальності і просто кинулась у батькові обійми. Його не вистачатиме навіть ці три дні. 
- Люблю тебе, Адо. Ти з усім впораєшся. Зрозуміла? - усміхнувся батько, а я старалась не заплакати. 
- Люблю вас, тату! - на останок кажу я та проводжаю чоловіка поглядом. Все буде добре. Це всього три дні. Заспокоївши свої думки, сідаю в авто до Луки, який натиснувши на газ, везе мене на фірму. 
Вже там, знаходжу Віктора Андрійовича, і привітавшись, питаю: 
- Ви покажете мені кабінет батька? 
- Звичайно Адель, ходімо! - ласкаво мовив чоловік та провів мене до кабінету. 
- Облаштовуйся, і як то кажуть, почувай себе як вдома! - промовив Віктор, на що я люб'язно кивнула головою. А потім продовжив:- якщо тобі щось знадобиться, то Світлана, секретарка Кирила, до твоїх послуг. Ну або можеш на пряму звертатись до мене. 
- Дякую..- почуваюсь трохи ніяково. 
- Ці дні пройдуть швидко, ти й оком не змигнеш, як Кирил повернеться! - підбадьорив той,  явно побачивши мій дивний настрій. 
- Так, я все зрозуміла. Ще раз дякую Вікторе Андрійовичу! - усміхаюсь та переконавшись, що чоловік пішов займатись своїми справами, з полегшенням сіла у крісло батька. Хм, а тут зручно. Відчувши легку нудьгу, оглянула різноманітні папери тата, в яких взагалі не розбиралася. Якісь цифри, звіти, заяви, одним словом, поки нічого цікавого. Вже навіть просто дивилась у вікно, де в цей момент почула стук у двері. 
- Увійдіть! - мовила я, і справді уявивши себе керівником. Хм, цікаве відчуття. 
- Адель Кирилівна, доброго дня! - привітно усміхнувшись заговорила жіночка, напевно Світлана. 
- Доброго. Ви якщо не помиляюсь, Світлана? Вибачте, не знаю по батькові! - також вітаюсь та звертаюсь на "ви", бо пані явно старшого віку, можливо навіть старша за мого батька. 
- Світлана Олексіївна! Але ви, можете звертатись до мене Світлана! - мило усміхнулась вона, і тут я встигла збагнути, що у її руках гарний букет ромашок. Цікаво для кого? 
- Це доречі, вам щойно приніс кур'єр - знову мовила жінка, поклавши букет на стіл.
- Мені? - здивовано перепитую - Від кого? 
- Не вказано..- здригнула плечима та - Але в квітах є записка, гадаю там, все написано! 
- Дякую! Гарного вам дня, Світлано Олексіївна! - усміхаюсь, на що отримую таку ж щиру усмішку та слова взаємності. Але навіть, коли жінка зникає за дверима, не наважуюсь взяти той букет. Спитаєте чому? А от Бог його знає. Якесь дивне відчуття. Та все ж, цікавість бере гору і я вдихаю аромат ромашок. І пахнуть вони приємно. Потім знаходжу записку, про яку говорила Світлана та наважуюсь її розгорнути: 
"Дізнавшись, що твій батько поїхав у відрядження, вирішив підняти настрій та надіслати квіти. Сподіваюсь, тобі подобаються ромашки. 
                  Із тими ж вибаченнями, Свят"