Глава 4

Адель:
- Я ще вчусь бути пунктуальним, вибачте! - натомість промовляє Святослав, як в нічому не бувало та прямує прямісінько до мене. Чорт, якого дідька? 
- Не знаю наскільки буде доречним зробити комплімент у присутності вашого батька - заговорив юнак - Але все ж, Адель, ви приголомшливі!
- Так, це справді не доречно! - раптово зриваюсь я та нічого не пояснивши виходжу з кабінету. Блін, чому в мене відчуття, ніби цю зустріч спланували? Ніби ці двоє старших чоловіків зговорились і вирішили зліпити до купи своїх дітей? І чому мене так дратує цей Потапенко молодший? 
І в той же момент, хлопець виходить за мною та здивовано піднявши брову, питає:
- Я сказав щось не так? 
- А хіба ти не бачиш? Чи ти їхній спільник? - натомість питаю у відповідь..
- Це ти про що? - ще більше дивується той, ніби і справді нічого не розуміє.
- Дурні витівки наших батьків! - констатую факт - От скажи, ти спонтанно вирішив сьогодні прийти на фірму чи Віктор Андрійович так сказав? 
- Продовжуй..- на його обличчі з'являється легка усмішка. Я кажу щось смішне? 
- Ох, Святославе, не прикидайся дурником! - закочую очі та невдоволено пхикаю - Батько запросив мене сьогодні на огляд фірми, твій, як я розумію, також. Це не видається тобі дивним? 
- На те вони і батьки! - продовжує насміхатись хлопець. От скажіть мені хтось, він справді дурень чи тільки прикидається? 
- Ти нестерпний! - натомість промовляю я та хочу піти, як цей бовдур зупиняє мене та наближає до себе..Що за..? Він передивився романтичних фільмів? 
- Не подобаюсь тобі? - охриплим голосом мовив той, змусивши моє тіло покритись сиротами. Чорт..
- Ти не Бенедикт Кембербетч, щоб всім подобатись) - з монотонним виразом обличчя, буквально плюю йому цими словами в його самооцінку та нарешті вириваюсь із лап. 
Через деякий час мене все ж таки знаходить батько, і на мій подив, зовсім спокійно, навіть не сердячись, питає: 
- Адо, як ти поясниш свою поведінку? 
- А як ви поясните свою? - також не гаю часу - Ви ж все спланували з Віктором, правда? 
- Доню - м'яко мовив чоловік - Я зрозумів твої натяки, але запевняю тебе, ні в мене, ні в Потапенка не було навіть думок поєднати вас із Святославом. 
- Серйозно? Тоді чому ваш дорогий Святослав так поводиться? - піднімаю брову у здивуванні, чекаючи хоч на якесь пояснення..
- Якщо я зараз скажу свою думку, то впевнений, що вона тобі не сподобається) - широко усміхнувся батько, багатозначно на щось натякаючи. І хай вам грець, я все прекрасно розуміла.
- Гаразд, байдуже! - відмахнулась я - Екскурсія ще в силі? 
- Авжеж, але з'явилась одна проблемка..- спокійно промовив чоловік і зрозумівши моє мовчазне питання "яка?" продовжив:- У нас з Віктором зараз дуже важлива нарада, а це точно більше ніж година часу. Зможеш стільки зачекати або знайти іншого екскурсовода? 
І от я майже погодилась зачекати і самостійно поблукати фірмою, як перед нами знову з'явився Потапенко молодший.. 
- Святославе, ти саме вчасно! - весело заговорив батько..Оо, невже так швидко знайшовся новий екскурсовод? Чудесно! Просто чудесно! 
- Потрібна моя допомога, Кирил Аркадійович? - перепитав юнак серйозним тоном, ніби йому мали доручити важливу місію.
- Так. Зможеш показати Адель нашу фірму? - запитав у відповідь тато і одразу ж перевів свій погляд на мене, мовляв, поводь себе зараз спокійно. Гаразд таточку, я вас зрозуміла..
- Якщо Адель не проти, то залюбки! - з легкою усмішкою мовив хлопець, подивившись мені прямісінько в очі. 
- Розважайтесь! - десь здалеку гукнув батько, залишивши мене на поталу Потапенку. Я ще згадаю йому його доброту. Тим часом, цей дивак не зводив від мене свого проникливого погляду, який дивним чином викликав по моєму тілу сироти. Все це дуже дивно..
- Роздивився? - запитально піднімаю брову та виводжу його із трансу. 
- Не вдається! - натомість жартує той..
- Ох..- важко зітхаю - Фірму покажеш? Чи мені самій поблукати? 
-  Жодних "самій"! Ви під моєю відповідальністю, Адель Бойко..- підморгнув юнак та почав проводити екскурсію. Ну нарешті. 
Зрештою, хоч як би це дивно не було, екскурсовод із Потапенка вийшов непоганий, навіть дуже непоганий. Чи можливо це просто настільки крута фірма? Але все ж таки, розповіді хлопця і сам колорит бізнесу мені дуже сподобались, хоч я і гадала, що це буде надто нудно. 
- Неймовірно! - мовила я під кінець екскурсії - Дякую Святослав! 
- Ох, Бойко, не занадто офіційно ти мене кличеш? - натомість з усмішкою запитав той. 
- А ти? - питаю у відповідь. Сам же ж звертається до мене по прізвищу, це хіба не офіційно? 
- 1:1, леді Адель) - ще більше усміхнувся юнак - Але для тебе я просто Свят! 
- Якщо тобі від цього стане легше - награно закочую очі - То гаразд! 
- Пропоную випити кави) - раптово промовив Потапенко зупинившись переді мною. Отже, кави? 
- Я не п'ю каву! - з легкою усмішкою, частково відмовляюсь від пропозиції. 
- Чорний чай з лимоном? - знову запитав він, змусивши мене вкрай здивуватись. Як він вгадав? 
- Вгадав? - із запаленим вогником в очах, хлопець ніби прочитав мої думки. Але блін, він справді здогадався про мій улюблений чай. 
- Якщо я скажу так, ти відстанеш? - натомість питаю у відповідь. 
- Тільки якщо погодишся піти в кафе - ніяк не вгамується той - Я пригощаю)
- В мене зараз інші плани! - всеодно стою на своєму..
- Завтра ввечері? - не здається і він. Та що ж таке? Ми вічно будемо грати в цю "гру". 
- На мене вже батько зачекався! - на ходу вигадую, помітивши, що з кабінету починають виходити люди. Невже фортуна сьогодні на моєму боці? 
- Я заїду по тебе завтра ввечері! - вигукнув той, коли я наближалась до тата. Ох, цей Потапенко нестерпний. 
- Я бачу ви знайшли спільну мову?! - задоволено мовив чоловік, також добре почувши крик свого улюбленого Святослава. 
- Як ви і хотіли! - граю під його пісню - Їдемо додому? 
- Авжеж! - з усмішкою кивнув тато та на прощання потиснув руку свого друга. 
- Гарного дня, Вікторе Андрійовичу! - прощаюсь і я, на що отримую теплий погляд та взаємні слова.