Глава 3

Святослав: 
  Зустріч із Бойками пройшла зовсім не так, як очікував батько, та й чесно, я сам такого не очікував. Навіть більше, тільки вдома я дізнався, що Кирил Аркадійович прибуде із своєю донькою, до цього часу всі говорили тільки про одного гостя. Тільки уявіть, який вираз обличчя у мене був, щойно я побачив доньку Бойка?! Щелепа ледь не відвалилася, а моя матір, явно прибила б мене, якби дізналася, що я думав на той момент про цю дівчину. Повинен визнати, красою вона може зрівнятись із будь якою голлівудською зіркою: гарна усмішка, родимка на лівій щоці, блакитні очі, бездоганні риси обличчя, можливо її матір має рацію? З неї вийшла б ідеальна модель! Та все ж, побачивши її реакцію на слова "розлучення" та "мама", зрозумів, що все складніше ніж можна уявити. Не розумію, що ж найшло на мою матір? Чому вона так дивно поводилась, ніби намагаючись якось зачепити Адель? Доречі, про її ім'я, воно також дивовижне. Звичайно те, що вона на половину француженка, все пояснює, але все ж це вперше в житті мені пощастило зустріти дівчину з таким цікавим іменем, яке їй ну надто пасувало. 
  Зрештою, коли вечеря закінчилась, а Кирил Аркадійович поїхав до себе додому, мій батько все ж повернуся до теми про Адель. (Напевно, цього я і чекав). 
- Сподіваюсь, кохана, в тебе є пояснення, чому ти так повелась із донькою Кирила? - стримано запитав тато. 
- Любий, я ж зовсім не хотіла її образити! - натомість промовила мама, ніби виправдовуючись. 
- Ольго, ти добре знала про розлучення Бойків, і як ніхто знаєш, що для дівчини це могло бути потрясінням. Ти бачила її стан? - ніяк не вгамується чоловік. 
- Вікторе, я ж все пояснила! Не хотіла я образити бідолаху. А тепер, якщо твоя ласка, я дуже втомилась, піду відпочину! - так і не давши конкретної відповіді, мовила матір та пішла до своєї кімнати. Вона сьогодні не з тої ноги встала? Чи їй просто не сподобалась Адель? Проте, я не помітив нічого поганого у її поведінці. То що тоді не так? 
- Свят - тепер батько звернувся до мене - Коли ти пішов за Адель, з нею все було добре? 
- Цілком! - ствердно киваю головою - Але вона явно була трохи засмучена. 
- Це зрозуміло. - погодився тато - Розлучення батьків, не завжди приємна тема для розмови. 
- Я хотів її відвезти додому, але ця дівчина надто вперта. Гордо заявила, що поїде на таксі! - доповідаю про все, що трапилось.
- Справжня Бойко! - усміхнувся чоловік, очевидно згадавши про характер свого найкращого друга, а потім хитро глянувши на мене, додав:
- І як тобі ця вперта дівчина? 
- До чого це ви зараз? - з підозрою запитую у відповідь. От справді, що за натяки? 
- Просто питання! - далі усміхається тато. 
- Дівчина, як дівчина. Вродлива та й по всьому! - кидаю байдужий погляд. А що вони хотіли? Щоб майже незнайома дівчина мені подобалась з першого погляду? Так не буває в реальному житті! 
- Сину, можливо завтра захочеш прийти на фірму? - раптово знову запитав мене батько, вкрай цим здивувавши. Ніколи ж не було таких прохань, що цього разу змінилось? Я і бізнес, дві не сумісні речі, хоч і батьки думають зовсім по іншому, вважаючи мене своїм наступником. Звісно, мені лестить така честь, але ж я зовсім до цього не придатний! Документи, папери, ділові зустрічі, наради, невирішені питання - все це збиває мене з пантелику. 
- Ви серйозно? Ми ж ніби говорили на цю тему! - стверджую незаперечний факт. 
- Говорили, але все змінюється. Тобі потрібно хоч інколи цікавитись нашим бізнесом. - запевнив мене чоловік. 
- Не сумніваюсь, але ви самі знаєте, що я там нічорта не тямлю. - всеодно стою на своєму. 
- А якщо я скажу, що Адель Бойко також там завтра буде?! - з хитрою усмішкою перепитав тато, багатозначно на щось натякаючи. Вони нас з цією дівчиною звести хочуть, чи що? 
- Он воно що, Адель Бойко! Я зрозумів ваш хід, батьку. - промовляю я і додаю:- Але як же ж "моя обраниця" Каріна? Ви ж з мамою такої хорошої думки про неї. Щось і тут змінилось? 
- Ти гадаєш, твій тато сліпий дурень? Гадаєш, я не бачу як ти ставишся до цієї Каріни? - іронічно мовив той - Не годиться вона тобі. 
- О, зрозуміло. А Адель годиться? - перепитую, але не чекаючи відповіді, продовжую:- Звісно, вона ж донька вашого друга і партнера. 
- Адель хороша дівчина. - знову запевняє батько, ніби вже планує наше весілля. Цікаво, сама ж Бойко здогадується про ці плани? 
- Я сам вирішу, хто для мене хороша, а хто ні! - промовляю, і вже хочу йти, як вкотре чую голос тата:
- На тебе завтра чекати? 
- Я подумаю! - відповідаю та побажавши спокійних снів, прямую до своєї кімнати. 
Адель: 
  Зрештою, наступного ранку я все ж дочекалась пояснень від батька щодо його водія і зрозуміла, що сердитись не було причин. Адже й справді, хіба тато винен в тому, що просто забув розповісти мені про свого особистого водія? Ми ж так давно не були у Львові, тому це і справді все пояснює. Зрештою, ситуація дійшла логічного завершення і ми змогли спокійно поснідати. 
- Адо..- раптом звернувся до мене тато - Вчора, коли ти пішла, Потапенко хотів запросити тебе на нашу фірму..
- Ііі? - запитально піднімаю брову. 
- Це запрошення ще в силі. Я й сам давно хотів показати тобі наш бізнес. 
- І навіщо мені це? - всеодно не припиняю дивуватись. 
- Доню, ти так кажеш, ніби нічого не розумієш. - далі усміхається батько - Ти моя єдина спадкоємиця. Рано чи пізно, частина бізнесу перейде до тебе! 
- Тату, вам ще жити довго, тому цим не переймайтеся! - усміхаюся у відповідь. 
- Але все ж таки? Поїдеш із своїм старим? - далі наполягає на своєму чоловік, зрештою змусивши мене погодитись. Проте щось мені підказує, що все це не просто так.. Але що саме затіяв батько? Ось це насправді цікаво! 
Одразу ж після сніданку я швидко одягнула білий діловий костюм, доречі один-єдиний, бо таке я ношу дуже рідко, і разом з татом подалась на подвір'я, де у всій красі на нас чекав його любий водій.
- Радий вітати, Кирил Аркадійович! - одразу ж мовив юнак, потиснувши руку батька, а потім відчинивши двері для мене, додав: 
- Маєте чудовий вигляд, Адель Кирилівна! 
- Навзаєм, Лука! - усміхаюсь у відповідь, миттєво оглянувши хлопця. Той усміхається також, та нарешті сівши в авто, тисне на газ та везе до татової фірми. Всю дорогу, я мовчки слухаю їхні, не дуже цікаві розмови та з вікна автомобіля захоплююсь своїм рідним Львовом. Ох, я справді скучила за цим містом. Але на жаль чи на щастя, мить моєї тиші та насолоди закінчується, щойно ми опиняємось біля величезної будівлі "Boiko and Potapenko business". Звичайно, над назвою сильно не заморочувались, але чесно, то судити не мені. Попри своє "велике бажання" хочу вийти з авто, як їх зненацька відчиняє Лука із словами: 
- Гарного дня, Адель Кирилівна! 
Взаємно киваю головою, мовляв, тобі того самого, а тоді з легким здивування прямую за батьком. Цікаво, це тато наговорив Луку, щоб той так поводився зі мною? Чи це в хлопця природні джентельменські здібності? Але гаразд, зараз не до цього. Щойно ми заходимо в середину, всі привітно зустрічають мого Кирила Аркадійовича, і одразу ж звертають увагу на мене. А вже в кабінеті, ми стикаємось із Потапенком, який також ніби радий нас бачити.. 
- Ну нарешті! - мовив чоловік, тиснувши руку свого друга - Я зачекався вас, Бойки. 
- Доброго дня, Вікторе Андрійовичу! - легко усміхаюсь. 
- Доброго Адель, дуже доброго! Я радий, що ти тут! - схвально заговорив той, запрошуючи нас сісти. Після цього одразу ж пригостив нас кавою, якимись солодощами, але ні слова про нашу екскурсію. Мені взагалі планують показати фірму? Чи я тут просто для краси і можу вже повертатись додому? 
- Вікторе Андрійовичу, тату - раптово звернулась я до своїх опонентів - Мені звичайно дуже лестить ваша компанія, але можливо вже час провести для мене екскурсію? 
- Ви як завжди праві, Адель Бойко! - зненацька почувся доволі знайомий голос Потапенка молодшого, і всі присутні, разом зі мною, були вкрай здивовані такою появою. Чи тільки вдавали здивування? 
- Ти запізнився, синку! - усміхнувся його батько, тепер очевидно чекаючи на його появу. Тож, все таки це було сплановано?