3

* * *

Я не очікував, що надворі настільки сильний дощ. Потрібно було взути осіннє взуття, а не мої улюблені сині кросівки з сітки. Тепер вже немає сенсу повертатися додому, бо ноги вже мокрі. 

Адресу мені вдалося чітко запам'ятати. 

Мій друже!

Я не хочу тобі брехати.

Сніжана жила неподалік від дому моєї першої коханої, яка тепер відпочиває біля річки. 

Спочатку я прийняв це за випадковість, а потім почав гадати, що можливо, це знак з неба. Що Бог дав мені другий шанс.

Можливо, це знову мої вигадки. Знову мої дивні думки. Але так мені хотілося думати й вірити цьому.

Я підійшов ближче до того самого дерева. Стояв біля нього декілька хвилин, потім обійшов довкола, поглянувши в сторону воріт моєї першої коханої. В голові вмить змалювалися спогади, я уважно спостерігав за усім, що відбувалося тоді. Я немов був привидом, якого ніхто не помічав. Я дивився на себе збоку, коли наближався до неї. Дивився на те, як вона тікала, оглядаючись від страху. Не зводив погляду від того, як вона впала на землю після мого удару.

Мій друже!

Я не хочу знову описувати всі ті моменти. Мені важко. Ти й так вже знаєш про все, що відбулося місяць тому.

  У мене не було можливості довго стояти та згадувати про все. Я не міг. Надворі й надалі продовжував лити сильний дощ. Тому я швидкими кроками попрямував в сторону до будинку Сніжани.

Я стримував себе, щоб не повертатися в сторону дому, де жила моя перша...

* * *

Нарешті дійшов, зупинився біля воріт. Спробував рукою повільно штовхнути їх, але вони не піддалися моїм діям. Тоді мені стало зрозуміло, що їх закрили на ключ і відкрити їх у мене немає шансів. Я швидко оглянувся навколо себе, щоб запевнитися, що поблизу нікого немає і мої наступні дії ніхто не побачить і не почне мене зупиняти. 

З другої спроби мені вдалося перелізти через ворота в сторону двору. Я нахилився, щоб мене ніхто не побачив, бо в кімнатах було увімкнете світло. Чому вони не сплять, я не розумів, хоч на годиннику вже одинадцята година ночі. 

Після декількох кроків зроблених ближче до дому, я змушений був зупинитися, бо біля вікна, немов піднявшись з підлоги, змалювався чоловік. Це, мабуть, був батько Сніжани. Коли чоловік розвернувся і поглянув у вікно не відтягуючи фіранок, я швидко ліг на землю, хоч трава була достатньо мокра, а надворі й надалі не вщухав сильний дощ. 

Я відчув як мій одяг швидко промок до кісток.

Коли чоловік відійшов від вікна, я швидко піднявся на ноги й побіг в праву сторону дому, в надії, що знайду, де сховатися, щоб дочекатися, коли вони заснуть. 

Довго чекати не прийшлося. Вже через хвилин п'ять всі світла в їхніх кімнатах погасли. Тоді я почав обережно обходити дім довкола, щоб знайти кімнату Сніжани. Важко сконцентрувати увагу на пошуках, коли у взутті повно води й куртка, яка мала захищати від дощу, тепер була занадто важкою від поглинутої води.

В одному з вікон я побачив, що кімната смутно освітлена синім кольором. 

Не знаю чому, але мені відразу здалося, що це кімната Сніжани. Тому я швидко підійшов до стіни, спершись спиною. Вікно розташовано дуже високо тому мені потрібно було дещо, що допомогло б бути вищим. Неподалік від себе, я побачив дерев'яний ящик. Швидко приніс його до вікна, став на нього і почав заглядати в середину кімнати.

Ось вона. Лежить немов "Спляча красуня", в очікуванні свого принца.

Мені захотілося розгледіти її краще, тому я піднявся на кінцівки ніг і ще краще почав розглядати кімнату. Але моя радість тривала не довго. Від дощу поверхня дерев'яного ящика намокла, створилася слизька, чи то можливо моє взуття було настільки сильно мокре. Я не втримався на ньому і швидко повалився на мокру землю.

Гуркіт від падіння, пролунав на весь двір.

Мені вдалося швидко оговтатися і піднятися на ноги. Я побачив, що в одній із кімнат вже горіло світло. Потім чоловік підійшов до вікна, відтягнувши фіранок.

Я швидким темпом побіг в іншу сторону двору, але чоловікові, мабуть, все-таки вдалося мене побачити, бо коли я втікав, то побачив, як він швидко відійшов від вікна. Не розуміючи, як мені вдалося розгледіти в темноті велику гору з наколотими дровами, тому я швидко попрямував туди, ховаючись на іншій стороні. Мені дуже хотілося, щоб він не знайшов мене 

* * *

Мій друже!

Наступне скоєне мною, було випадково зроблено. Страх керував моїм тілом з середини. Це був не я. 

Вибач мені, Сніжано.