2

- Привіт!

Вона промовила перші слова, які відразу полонили мене немов пісня морської німфи.

Мабуть, я виглядав дуже безглуздо, бо вона знову почала посміхатися, відвернувши голову в бік. 

- ААА... Мене Ігор...

Я був дурень в ту мить. Навіть не мав змоги знайти в собі сміливості, щоб впевнено говорити. Мій подих знову зупинився, а моє горло неначе затягнули ременем.

- Сніжана, — вона продовжила говорити, усміхаючись. 

Яке гарне ім'я ”Сніжана”. Воно личило їй.

Я розумів, що довго мовчав, а також не зводив погляд з неї. Виглядало, все не найкращим чином. Мені захотілося втекти, сховатися, але це знову мої думки, які збили мене з пантелику і я не надіявся на її подальші вчинки. 

- Ігор! Гарне ім'я. Мені подобається. 

Тих слів мені вистачило, щоб ще сильніше закохатися в неї. 

* * *

Мій друже!

Мабуть, вона перша дівчина, яка проявила до мене хоч якісь почуття. І не відвернулася від мене з огидою. 

Ми почали зустрічатися. Гуляти по вечорах вдвох. Сидіти на лавочці у парку, розмовляючи про своє життя, розповідаючи смішні моменти. Звісно в неї це виходило краще. Вона їздила двічі на рік до моря відпочивати, або в дитячий табір. Батьки дозволяли їй гуляти з друзями до глибокої ночі, тому вона часто з ними була на природі, ночуючи там. Про друзів вона небагато розповіла, але більшість її розповідей були про них.

Таким насиченим і веселим життям, я не міг похвалитися. Друзів немає зовсім. На мить мене поглинула заздрість. Але довго злитися причини не було. Я розумів, що у кожної людини своє життя, якому вона радіє. Моєму життю я не міг радіти, тому що навкруги лише сум, ображене ставлення і дорікання. Мабуть, ніхто не захотів би жити такими життям. Але я вже звик до нього.

Після знайомства зі Сніжаною, я відчув, що в мені дещо почало змінюватися. Я побачив, що навколишній світ не настільки гнилий і жорстокий в мою сторону. Мені приємно знаходитись в її присутності, обіймати ніжно стрункі частини тіла, а також дивитися в очі смарагдового відтінку, закохуючись знову і знову.

Пройшло вже десять днів від дня нашого знайомства. Мені не вірилося, що вона насправді зі мною. Я дуже сподівався, що не сплю і ті десять днів не були моїм витвором уявлень.

Лежачи на ліжку у своїй кімнаті, я довго думав про те, що вона знайшла в мені. Як такій гарній дівчині міг сподобатися такий дивакуватий хлопець, як я. Були думки, що можливо вона з кимось вклала парі, що почне зустрічати зі мною, а потім безнадійно мене кине. Це була одна з моїх дивних думок.

Не міг довго лежати, бо думки поглинали мене і не давали мені спокійно заснути. Перше, що спало мені на думку, то піти до неї додому тепер. Хоч на дворі було вже пізно, а коли я наблизився до вікна, то побачив, що падав сильний дощ. Але це не завадило мені виконати задумане.