Скрипаль Роман Черевичок

(Казка)

Виконаю свою давню обіцянку – розкажу про скрипалів-ворожбитів. А розкажу вам бувальщину про знаменитого Романа Черевичка – одного з найславетніших скрипалів Поділля, що блукали по селах та грали на весіллях і похованнях. І був він найдивнішим скрипалем які тільки ходили по землі між Дністром та Бугом.

Роман Черевичок був не тільки скрипалем – він був людиною! Найпершою людиною і кращим скрипалем, який тільки ступав у шкіряних черевиках по нашій землі. Світ не знав серця більш щирого та щедрого, ніж у нього.

У його скрипці чулось завивання степового вітру, і подих весни, і сміх мавок під вербами, і квиління чайок над морем. У його музиці звучали і самотність старезного козацького дубу, і краса неба, і свист шпаків, і пісня жайвора. Його мелодії були наче свист вітру в очеретах – то падали, то втікали, захоплюючи з собою слухачів, які завжди оточували цього скрипаля. І найчорніша душа світліла, гордість поступалася приязні, а суворість танула як сніг у травні.

З усіх куточків України приходили люди, щоб послухати його. Кожен шмат землі між Дністром та Дніпром відав про його славу. Люди забували про холод і голод, зачаровані його музикою. Звуки його мелодій долинали до кожного людського серця. І хоча він міг би стати найбагатшим у краю, єдиним його одягом були потріпана свитка, залатані гачі та крисаня.

Гроші він зневажав. Кохання – ось те єдине перед чим він схилявся і що оспівував. Для нього воно було всім на світі.

Сталася якось у нашому селі Бакота така подія. Побралися двоє молодят – Дмитро Приймак та Марічка Іваненко. Обоє були з родин бідних як церковні миші. Єдине, що їм дісталось як прийшли з церкви – стара кинута перехняблена хата – навіть весілля не було як справити згідно звичаю. У чотири стіни прийшли, а за вікном темрява. Але що їм до того, якщо кохалися вони до нестями? Марічка перед тим гарбуза піднесла багачу Івану Чорненку з села Грушка з усіма його волами, коровами, пасовиськами та млином. А Дмитро не захотів побратися з Наталкою Головичівною з усіма її телятами, вівцями, козами, свинями, скринями з приданим, крамом льоновим та золотими дукачами.
 
Взяв Дмитро, та й засватав бідну Марічку хоч батьки його з того й журбу мали.
І ось опинились вони самі у своїй старезній хаті і замість того щоб весілля гуляти, як то звичай велить. Самі-самі. Бо всі в селі обурились – як то отак одружуватись – біда з бідою, щоб ані шеляга за душею, ані зернятка в коморі, коли кожен з них міг з багатою парою побратися. Але що тим розумникам, як втямити, що кохання дорожче і ставка, і млинка, і вишневого садка…

Сидять вони та одне на одного дивляться. Раптом у двері хтось постукав. Відчинили – а там на порозі старий дідуган зі скрипкою у потріпаній свиті та крисані. Заходить і каже:

- А чи правда, що тут весілля справляти мають?  Я скрипаль, на весіллях граю. Здалеку йшов, зголоднів. Пригостите, чарчиною почастуєте, той заграю веселої!
- Почастувати? – засміялися молодята. – Та тут у нас не весілля, а пустка. Хоч ми щойно з церкви прийшли, та ні гостей, ні частування. Ні чарчини немає. В нас на весіллі нічого окрім кохання немає! Був би хоч хліба шматок – віддали б нашому єдиному гостю.
- Як?! – вигукнув гість. – Ви одружились і не маєте ніякого весілля і ніякого приданого? Одружились тільки заради кохання? І нічого навіть у горщик покласти?
- Звісно!
- Хай благословить вас пан Господь! – промовив скрипаль. – А чи доводилось вам чути про музику Романа Черевичка?
- Черевичка? Чи ти смієшся над нами? Тільки глухі та мертві не чули про великого майстра Романа Черевичка!
Тут старий скрипаль кладе свою скрипку на коліна і каже:
- А скажіть-но сусідам, щоб йшли на весілля і несли подарунки, бо грати музику буде сам скрипаль Роман Черевичок!
- Роман Черевичок? – здивовано перепитали молодята.
- Саме так. Роман Черевичок – це я, - каже скрипаль і бере свою скрипку.
Як зраділи молодята! А новина як пожежа поширилась по селу: сам Роман Черевичок – великий скрипаль прийшов грати на весіллі! Всі покидали роботу, позабули свою жадібність, похапали подарунки для молодят і бігом на весілля.

Прийшов Богдан Вовчук – приніс ковбасу. Данило Микитенко приніс копчену баранячу ногу. Андрій Охріменко зі своєю Одаркою принесли цілий мішок збіжжя, а Параска Кудивітер полотна домотканого. Петро Приходько зі своєю Настею принесли пирогів цілий банячисько і медовухи, а Микола Неборак зі своєю Оксаною два здоровенних кошики з крякаючими качками та репетуючими гусками. Здоровенну комору потрібно було щоб ті всі подарунки поскладати. А Роман Черевичок дякував кожному та посміхався. А гості думали собі: нехай були б вони втричі більше принесли – все одно лишилися в боргу перед скрипалем. На весільному бенкеті всі навіть співати не наважувалися – все боялися пропустити хоч слово чи якийсь жарт якими сипав Роман Черевичок, що сидів на почесному місці.

І пишалась же ця пара молода, що має таке весілля якого ще не бачила Бакота! Та де там Бакота – всеньке Поділля!

А коли бенкет закінчився, зі столу все прибрали, Роман Черевичок взяв до рук свою скрипку і провів по ній смичком. Всі затихли: їм вчулося завивання вітру над степом, дихання моря, сміх мавок під вербами, скиглення чайок над Дніпром. Зазвучали краса неба, свист шпаків та пісня жайвора. Як вітер серед очерету музика то падала, то втікала і несла за собою затамувавши подих слухачів. І найчорніша душа світліла, а суворість танула як сніг у травні. І не лишилось нікого, хто б не почувши цю музику не залишився б навік у її владі.

Та ось скрипаль завершив, настав час платити за музику, і Роман Черевичок зробив те, що не робив досі ніхто зі скрипалів: він взяв свою крисаню і пройшовся з нею по колу.
І той хто збирався дати шаг давав цілий дукач, а хто гріш – цілий золотий. І коли Роман Черевичок обійшов всіх в домі – назбирався цілий капелюх срібних та золотих монет.
Ще діяли чари музики – гості заворожені розійшлися, а тоді і Роман Черевичок побажав молодятам щастя, взяв свою стару скрипку та й пішов.