Місто

Вітер благоволіє Місту. Місто благоволіє Вітру. Цих двох здавна пов'язує міцна дружба. З першого дня, коли Вітер, випадково почувши про Місто, прийшла познайомитися з ним.

Прошелестіла теплим повітряним потоком по проспекту, що спускається до Моря, пройшлася босими ногами по відполірованій часом бруківці, що покриває звивисті вузькі вулички. Раптовим поривом вітру змусила лунати дзвіночки над входами до крамниць на всій вулиці, а, може, й у всьому Місті. Торкнулася пальцями шорстких кам'яних стін будинків, споруджених багато років тому з жовтого ракушняка.

Сказала: "А, знаєш, Місто, мені тут подобається".
"Подобається, тож, залишайся", - пролунало у відповідь.

І вона лишилася. Тією мірою, якою Вітер взагалі може хоч десь залишитися. Постійно прямуючи вперед, змінюючи положення у просторі, а інколи, і сама змінюючись до невпізнання, вона може лише згадувати про Місто час від часу. І приходити у гості.

Зазвичай, вона з'являється у місті у вигляді Вітру. Торкається повітряними потоками до листя на деревах, і воно відповідає мелодійним шелестом. Розкручує в різні боки флюгери на дахах будинків, змушує тремтіти прапорці та стрічки, якими обвішані всі навколишні кафе. Вітер знає, до того, як вона почала регулярно приходити до Міста, цих прикрас було значно менше. А тепер вони з'явилися. Для неї.

Місту подобається, коли Вітер приходить у гості. Теплим подихом весни (незважаючи на пору року) проноситься вулицями, виметаючи з найдальших закутків зимову холоднечу та застарілі страхи городян. По-дитячому дивується, дивлячись на людей, що живуть у місті.

"Дивні вони, - каже часом. - Вічно кудись поспішають, не пам'ятаючи себе. Забувають, що головна їхня мета - це відшукати себе, а не втратити".
"Дивні, - підтверджує Місто. - Але згадати себе важко, особливо їм".

З деяких пір Вітер, уважніше придивившись до людей, почала частіше набувати людського вигляду. Він відрізняється залежно від настрою. Але є і улюблений образ - висока темноволоса дівчина в зеленій чи червоній сукні. Зазвичай боса. Каже, босими ногами найкраще відчувається душа Міста, його характер, його минуле, сьогодення та майбутнє.

"Дивися не забудь, що насправді ти - Вітер, а не людина", - напівсерйозно-напівжартома каже Місто.
"Вітер не може забути себе, - хитає головою гостя. - Спробую і твоїх мешканців змусити згадати, хто вони є".
"Було б добре", - тихо відгукується Місто.