У безлюдному сквері стоїть самотня скорботна постать із мармуру. Величезна стела нагадує людям про їхню перемогу в якійсь війні.
Мармурова жінка схилила голову над чашею, де іноді горить Вогонь. Люди називають його Вічним. І при цьому запалюють не частіше за кілька разів на рік. Дивні.
Вітер торкається теплим потоком повітря гілок дерев, прислухається, як тихо шарудить опадаючий з них цвіт. Саме так звучить сміх Вітру. Теплий потік проноситься над позбавленою полум'я чашею. Брате, допоможеш?
Ну от, так краще.
Темноволоса дівчина сідає на лаву і вдивляється в радісно танцюючі язики Вогню. Тепер насправді Вічного.