Актуальний анекдот 1997

— Чай будете пити із цукром?

— Так.

— Тоді руки мийте без мила.

І знову місяці згортаються у рік. У Каневі  холодно. Січе вітер, збираючись сипанути снігом. Електрику відключають як і раніше, методично, неначе за таємним, тільки «верхам» відомим розкладом. І  до нині не подають гарячої води. Коли бачу по телевізору рекламу мила, мене трусить якась лють…»

 Утім, мертве мовчання канівських  заводів і підприємств лякало мене дужче.  Я писав черговий звітній такий лист до Фірзену:

«У пошуках території під проект федерального уряду Німеччини по навчанню молоді теслярству, оглянув я усі тутешні заводські приміщення. Мене вразив масштаб занепаду й спустошення усіх галузей виробництва, а ще не так давно вони процвітали.  Не було на чому оку відпочинуть. Розруха. Знайдений мною один із цехів заводу «Магніт», нагадує руїну. Колись чудове і світле приміщення.  Нині дах протікає, і, залишаючись роками без ремонту, стіни вкрилися пліснявою і грибками. Меблі згнили. Втім, приміщення це  — краще із усіх, що я оглянув. Директор заводу пропонує надати нам його в аренду за 1000 гривень на місяць. Він пояснив, із надією в очах, сповнених відчаю, що суму цю можна виплачувати у вигляді компенсації — ремонтом. Тут усе потребує ремонту. І я вже писав про доцільність хоч би й косметичного ремонту у під`їзді будинку, де розташоване «Фірзенське бюро». Адже із часом зробити це буде іще накладніше…»