Роздуми про «Фірзен-бюро»

Фірзенське бюро у Каневі ніколи не здавалося мені штучним утворенням. Хоча багато людей, здебільшого чиновників та недоброзичливців, із підозріло примруженими очима, бентежив його феномен. Штучне завжди робилося одинаками для одинаків. Фірзенське бюро працювало для тисяч людей. Я —  посередник, в найпростому розумінні цього слова, зв`язківець між людьми.

Кожного місяця я писав звіт про свою роботу. Ось, приміром рядки одного з них до пані Марини Хаммес: «Економічна нестабільність в співдії із відчаєм, змушує канівців шукати поради у фірзенському боро.  У 1994 році — бюро відвідало 1460 осіб, у 1996 — 2227, за останні одинадцять місяців 1997 — 2887 людей, усі потребують допомоги... Лише у листопаді 1997 року до місцевої влади звернулося 5650 сімей по фінансову допомогу...»

Мені здавалося тоді, що кожен, хто робить з нами в міру своїх сил, мусив знати стільки ж про зроблене, як, скажемо координатор, чи організатор. Саме тоді, в грудні 97-го і задумав я створити книгу про дружбу Канів-Фірзен. З листами, статтями, есеями, щоденниками, статистикою. Але укладати її в живій і легко написаній формі. Без академізму... Ця ідея зріла в мені  давно, зріє і  сьогодні... Адже задумати книгу ще не означає написати її. Написати так, аби на сто процентів її текст відповідав би помислам…

Із щоденника:

Канів, 28.10.97

«У Германа Гессе читав, що книги не повинні бути товстими. Їх утомливо читати… Про Гессе я часто думаю. Я люблю читати твори цього німця. От вже мастак писати усілякі розумні речі… І нині, у свіже принесеному номері журналу «Дойчланд» читав про нього та його роман «Степовий вовк». У моїй бібліотеці три видання цього роману. Та всі по-німецьки. Я читати й перечитувати можу, а мої друзі — ні. Обнишпорив я увесь Канів, шукаючи російськомовного чи українського перекладу по бібліотеках — немає, ніде… Знову вимкнули світло і припинили постачання води. Втім почали потроху опалення… Надвечір заходився укладати тексти для фірзенського проспекту про міста-побратимі. Пишу нариси про Канів. [1] …Додому дістався вже «в кромешной тьме». Усе у місті смердить газом. Мабуть через дужий раптовий мороз. І здається — зараз місто-загумінок  вибухне у повітря… І не залишиться від нього нічого, окрім «дерма и мусора»…

Із щоденника:

Канів, 30.10.97

«…А нині вже о пів на сьому ранку відключили електрику. Четвертий день поспіль немає води… Певно, таке ставлення держави до громадян слід засудити світовій спільноті як злочин? Як нехтування людських прав? Як приниження людської гідності, принаймні? Втім, усі мовчать… Я не можу собі уявити, аби у Німеччині хоч би на одну годину знеструмили ціле місто… Одразу б заметушилася преса, партії, громада. Злетів би бургомістр, щонайменше… А у нас? Тиша навкруги… Чи може, всі ми блаженні страстотерпці?»

[1] Брошура «Kurzbeschreibung der Viersener Partnerstädte» вийшла у Фірзені 1 грудня 1998 року.