1997

Нажаль, (попри усі запевнення державних можновладців), повсякденне життя в Каневі, котилося все ще під гору...

Важко пережити зиму. Вона тягнеться й, здається, нема їй кінця й краю... На дворі -20-25 градусів. В квартирах — ледь теплі батареї опалення. Електрика — як свято... Про гарячу воду вже забуто, наче б то її ніколи й не було. На кухнях — ледве жевріють газові кухонні плити. Так навчилися гріти свої житла канівці. В кінці 20-го століття.

Той, хто читатиме ці рядки, і хто ніколи не був у згаданий час в Каневі, напевно думатиме, що я загущую фарби...  Але, хто бачив наше тодішнє життя, погодиться зі мною...  Ось враження очевидиці, пані Міхаели Компанс: «Бачила людей, котрі шукали їжу на смітниках, і їли її...». (Вестдойчецайтунг, 26.10.96).

Міхаела Компанс, одна з найкрасивіших жінок Німеччини.

А я згадую наших українок того часу. Відомо, наші дівчата — найвродливіші. Від розпаду СРСР Україну відділяло сьомим роком. Занепад ставав дедалі більшим. Вже не вистачало грошей не те, що на нові покупки товару з шику, не вистачало часто на їстівне...

Українська приказка говорить: «Гарній дівці — гарно й в ганчірці...». В кінці дев’яностих вже не залишалося з чого перешивати. Оновляти старе... Я за своє життя знав багато жінок... Я пестив їхні чудові тіла... Я знаю, що ніхто в світі не любить так вишукано й красиво вдягтися, як українки. Про вишуканість смаку написав влучно Гоголь у своїх «Вечорах». Закоханий Вакула запитує Оксану, що для неї зробити, аби вона пішла за нього.

— Черевички, як у самої цариці. — відповідає вона.

А наші дівчата перешивали старі пальто, спідниці, сукні... В кінці дев’яностих вже не залишалося з чого перешивати. Оновляти старе.. Та, все ж — українки залишалися красунями.

Пам’ятна мені розмова з одним фірзенським підприємцем.

— Чудові у вас в Німеччині автобани, — кажу я йому.

— А які у вас гарні дівчата...—   він у відповідь.

Печальність загального стану в Україні не могла не впливати на тональність нашого партнерства. Інколи відчай брав гору. Інколи — наш менталітет. Хотілося, бувало, і не жити. Здавалося, все — навіть саме життя — не має сенсу...  Хочу навести уривки моїх роздумів та реальних подій, що розгорталися тої весни. Вони, хоча й сумбурні, але відверті.