ГУМАНІТАРНА ДОПОМОГА МОЖЛИВО БУДЕ ЗНИЩЕНА…

— дав зрозуміти старший інспектор канівської митниці Сергій Мельников, коли 19 червня з німецького міста Фірзена до Канева надійшла гуманітарна допомога з великою кількістю індивідуальних продуктових посилок. Канівські митники вивантажили все в митному ліцензійному складі заводу «Магніт»… і конкретної відповіді у митників щодо їх подальшої долі отримати не вдавалось. Старший інспектор канівської митниці заявив, що продуктові посилки будуть видаватись адресатам лише з дозволу санепідстанції, нащо головний санітарний лікар Канівського району Борис Ковтун авторитетно  теж заявив, що санстанція не видасть жодного дозволу на будь-яку продуктову посилку. Причина — відсутність звичних ГОСТів і належного обладнання та реактивів для проведення аналізів.

Я у запалі  назвав діяння митників  провокацією, спрямовану на жителів Фірзена, і висловив думку, що ця акція — справа рук того, хто зацікавлений у розриві контактів між Каневом і Фірзеном. Конфліктні ситуації між «Фірзен-бюро» і місцевими митниками мали місце і раніше. Аби уникнути їх, я кілька разів звертався до митників з проханням дати перелік матеріальних цінностей, які не вважаються гуманітарною допомогою і заборонені до надсилання  за нашими митними законами. Та проходив час, але це питання так і не вирішилося, як і не було надано письмових пояснень щодо причини так званого арешту індивідуальних продуктових посилок.

Дні минали за днями. Продуктові посилки знаходилися в складському приміщенні поруч із стелажами із складським майном, пилякою та гризунами. Відсутніми були й умови для надійної охорони. Митники знову заявили, що відповідальності за їх збереження вони не несуть.

До речі, митники мали намір у випадку позитивного вирішення долі продуктових посилок брати з канівчан оплату за їх зберігання, тобто вирішувати проблеми оплати заводського приміщення за кошти канівчан. Юристи вважали ці дії незаконними. В справу втрутилася преса. Ситуацію виклав журналіст Анатолій Вельбовець в газеті «Молодь Черкащини» № 26 24.06. 95.

І мені знову приходилося поясняти чисельним перевіряючим що Канів — не KAMEL. Службовці не хотіли слухати. Їм хотілося пояснень, пояснень, пояснень…

В цьому світі може навіть один погляд вбити, одне слово стратити… Ми все ще не жили у правовій державі. Все ще шокова хвиля котилася Україною, захоплюючи її,  та попри все теє, проблему вирiшили позитивно i непорозумiння було знято. Але ще багато разів (майже кожного гуманітарного вантажу) прийдеться вирішувати інші проблеми… Адже, немає проблем у того, хто нічого не робить…

Липень.

Поїздки молодi до Фiрзена. Три дитячi групи.

Перша повноправна туристична фірзенська група на чолі з паном Верніке перебуває в Каневi, Черкасах, Києвi.

«Цi поїздки стають уже навiдинами на рiвнi добрих родичiв: зустрiчi —  з неодмiнною радістю, прощання — з побажаннями найлiпшого, гарячими обiймами i  навiть сльозами...

На запитання преси, що керує людьми, якi впродовж уже певного часу приїздять, допомагають, знайомляться з родинами, оздоровляють наших дiтей — чи тiльки почуття милосердя? —керiвник групи пояснив: для справжньої дружби недостатньо вiзитiв на офiцiйному рiвнi, бо частина важливої iнформацiї втрачається. А завдяки таким групам, iз середнiх верств населення, вiдносини поглиблюються, вiдомостi будуть чiткiшими, спiвробiтництво — конкретнiшим».

    («Днiпрова Зiрка», №59)