Дорогу долає тiльки той, хто пiде нею...

Із щоденника:

18 липня 1993 року, Канів.

«… Обід був у тещі. Я сходив до магазину, хотів купити щось до столу із випивки. Дорма, нічого окрім «гнилухи» по 980 купонів… Увечорі прогулювались Каневом. Я сказав дружині: «Ось ми й здійснили прогулянку стародавнім і вічно молодим Каневом. Ірина ледь не заплакала. Навкруги «бардак»: дороги розбиті, бруд, пиляка. Суцільна занедбаність…»

…Не все складалося безхмарно. До Канева прийшов третiй транспорт з гуманiтарною допомогою. Речi для лiкарнi, Червоного Хреста, школи-iнтернату, приватнi посилки. Транспорт лише розвантажувався i розподiлявся комiсiєю, а вже деякими службами готувалися компромати. Потай. Мовчки.

А в однiй з газет вже читали довiрливi люди: «Практика «iменної», на канiвський кшталт,  гуманiтарної допомоги, дiстала продовження у проведеннi своїм «караванним шляхом» мiкроавтобуса «Фольксваген», начиненого не пред’явленим митному контролю, отже, контрабандним збiжжям...»

(«Дiлова Черкащина», N.41/93)

Дiсталося всiм, хто був причетний до подiй мiж Каневом i Фiрзеном.  Обливати багнюкою все i вся — агонiя старого режиму.

Сприятливi умови?

Їх для працюючого немає. Життя саме — несприятлива умова. Собаки гавкають, та караван iде далi. Друга молодiжна газета вступилася:

«Канiв отримав гуманiтарної допомоги на 1,5 млрд. крб... А з останньої гуманiтарної допомоги частину медикаментiв навiть вiдправлено в Черкаси».

                    («Молодь Черкащини», №42 , 93)

«Мiст Канiв — Фiрзен дiє»

Канiв дiлився чим мiг. Часи були скрутні. Після розпаду СРСР, як відомо, фармацiя залишилась за кордоном... Медикаменти стали дефiцитом №1.

Канiвськi газети знайшли нову рубрику «Мiст Канiв — Фiрзен дiє». Адже справдi, неначе мiст з’єднав два береги, котрi дiлив бурхливий, некерований, непрогнозований шквал iнфляцiї, невпевненостi, руйнацiї. Шквал перiоду переходу формацiй.

Цим мостом до Канева доставлено тiєї ж осені 93-го: апарат для проведення аналiзу кровi в п’ять хвилин за 38-ма параметрами. Вартiстю в 60 000 ДМ. Для його пуску  довелося викликати за німецькі гроші спеціаліста з Москви.

З теплотою говорив про встановленi контакти Фрiц Маєс: «У Каневi я почуваю себе як удома... Сьогоднi у Фiрзенi Канiв знають бiльш ніж Київ.»

               («Днiпрова Зiрка» вiд 6.11.93)

Ще два дитячих лiкарi поїхали на стажування до Нiмеччини. Адже фiрзенська лiкарня взяла шефство над канiвською. Пам’ятаю, як я організував курси німецької мови для кандидатів на ту поїздку. Придбав магнітофон, підручники, напасав учительський план. І, на диво, за три місяці лікарі навчилися таки по-німецьки. Щоправда, магнітофон викрали в одну з ночей, і його розшукує міліція до нині. Паралельно я перекладав медичні інструкції щодо вживання того чи іншого медикаменту з гуманітарних поставок. До грудня 1993 переклав 3000 найменувань. Я робив записи від руки, потім з них робили ксерокопії, якими користувалися лікарі та хворі… Фірзенське бюро ще не мало комп’ютера. Не існувало ще й елетронки. Натомість я щодня відбивав телеграми до Фірзена: будь ласка роздобудьте, та передайте до Канева а) ліки від пневмонії; 7 років дитині, дівчинка. б) ліки «парлодел», «провіден» для лікування тяжкого стану після видалення аденоми гіпофізу; жінка 1945 року народження… І.т.д. Телекс працював через п’яте на десяте. Але справи посувалися.

Із щоденника:

«16 грудня 1993 року, четвер.

Велика перемога. Вчора в бюро підключили факс. Я залишив його на ніч включеним, і сьогодні, о чудо! — прийшов лист. Від фірми Юкон. Запрацювало. Це перший факс, отриманий у Каневі з-за кордону.»

 До Рiздва для Канева прийшли черговi гуманiтарнi транспорти. 42 тони дарункiв для школи-iнтернату, дитячих садкiв, фонду дiтей-iнвалiдiв доставили пiдприємцi iз сусiднього Фiрзену мiста Швальмталю, пани РудольфФранкен, Ерік Крiнен, Хайц Мюнтен.

«...На цих машинах знаходяться пакети з харчовими продуктами, зимовий одяг, необхiднi медикаменти, серед яких 10 000 ампул протидифтерiйної вакцини, 3000 найменувань лiкарських препаратiв пожертвувала лiкарня м. Фiрзена, 7 000 найменувань одержано на грошi, що були зiбранi на цю благодiйну  справу. Цей транспорт не був би органiзований без допомоги  багатьох безiменних людей, які пiдтримували цю акцiю своїми коштами» — подякував Рудi Франкен. Одна стара німецька жiнка передала йому в руки 30 марок i сказала:  «це щоб було що їсти в дорозi водiям».

    («Райнiше Пост» та «Днiпрова Зiрка» №97, 93)

Використовувалися всi контакти, аби досягти бiльшого.

Вперше було згадано про солдатських вдiв. Передрiздвяний транспорт, доставлений Вернером Балзеном, призначався саме їм, та людям, насильно вивезеним в роки вiйни до третього рейху... Кожна з посилок мала такий лист:

«Дорогi друзi, ми шлемо Вам сердечнi вiтання з Фiрзена до Канева. З недавнього часу нашi мiста пiдтримують дружнi стосунки. Вже декiлька разiв мешканцi Канева, передовсiм дiти, перебували у нас, у Фiрзенi. I, навпаки, мешканцi Фiрзена вiдвiдували Ваше мiсто. Вони були захопленi гостиннiстю i теплосердям, з яким зустрiчали їх у Каневi.