Розділ 7. Втрати та надбання

Розділ 7

Втрати та надбання

Тільки-но зазирнула додому, щоб переодягтися перед відвідинами королівського палацу, аж раптом, у двері настирливо постукали. Довелося йти відчиняти, бо якщо людина стукає з такою силою, що ледь не виламує стулку, то справа надважлива.

Рішуче розчахнула їх та перед моїми очима постав здоровий чолов’яга. Він привітався і повідомив:

- Пані Черниська, вам лист від нашого «спільного знайомого».

Чоловік простягнув складений вчетверо жовтуватий аркуш. Я прийняла послання і ввічливо попрощалася. Зачинила за ним й замислилася. Покрокувала на гору намагаючись згадати, де його бачила.

Переступивши поріг спальні, все ж таки пригадала – ця особа траплялася мені на балу у Червонського:- «Так, дійсно. Один з людей князя.» То все пояснює. Тепер зрозуміло, про якого «спільного знайомого» казав відвідувач. З цього випливає, кореспонденція від Януша.

Я присіла на ліжко і розгорнула аркуш, де відомим почерком зазначено:

«Знову потребую твоєї допомоги. Необхідно доставити листа моїй сестрі. Вечеряй в Синьому кинджалі, там тобі передадуть папірець. Адресу вкажу.

Я.Ч.»

Відклала папір і вилаялася. Зірвалося сьогоднішнє побачення з Тадеушем. Варто написати коханому, повідомити про скасування сьогоднішньої зустрічі.

Всілася за стіл і розпочала написання записки. Користуватися пером та чорнилами більш-менш прилаштувалося. Цього разу справа пішла швидше ще й тому, що нема потреби вдавати місцеву. Писала прямо, без намагань висловлюватися, як полянці. Головне — донести інформацію.

Часу обмаль, бо на мене вже чекала королева. Поки чорнила висихали на свіжо списаному аркуші, збиралася на зустріч з її величністю.

Одягла легку сукню з шовку платинового відтінку, додала білого капелюшка з довгим сивим пером схожим на лебедине. До всього цього підійшов мій старий плащ – довгий і попелястий, він не привертав зайву увагу. До того ж, під ним можна легко сховати зброю, що і зробила, бо у разі чого, треба буде захищати правительку, а без зброї того зробити точно не зможу.

Чорнила висохли, я згорнула опус й сховала його у рукав. Вдаючи з себе світську панну, вирушила до вінценосної приятельки. Залишивши оселю, спочатку покликала хлопчика, котрий тинявся вулицею. Сунувши йому дрібну монету, відправила передати записку. І поспішила до королівського палацу, зустрічати її величність.

Встигла якраз до появи її величності на виході з резиденції. Королева йшла центральним майданом, а за нею рухався знайомий тілоохоронець. Я покрокувала на зустріч вінценосній подрузі. Ми обмінялися привітаннями, Маргаретта відпустила охоронця, і вдвох попрямували на базар. Пів дня походжали торговельним кварталом, базікаючи про те-се дорогою, себто, даремно гаяли час.

Сонце почало хилитися до обрію, коли підопічна виявила бажання повернутися додому. Провела її в палац, і спокійно повернулася до себе.

Вже було пізно. Затриматися вдома не мала ніякої можливості. Переодяглася у зручне та попрямувала в таверну.

Опинившись у Синьому кинджалі, зробила замовлення та зайняла столик у куточку. Довго сиділа, роздивляючись відвідувачів. Довірена особа князя все не з’являлася.

Принесли наїдки, і я перемкнулася на них. Наситилася і взялася за вино. Дрібними нервовими ковтками відпиваючи з кубка рубінову рідину, розмірковувала над тим, що робити. Ситуація неймовірно дратувала. Минуло зо дві години, та так ніхто й не з’явився.

Допила напій і планувала піти. Затримала мене поява того ж самого лакея, котрого я чекала увесь вечір. Він наблизився, мовчки сунув мені листа і знову зник. Прочитала напис на запечатаному воском посланні, згадала де розташовано вказаний будинок, розплатилася за вечерю та рішуче залишила заклад.

Швидким кроком долаючи темні вулиці, досягла необхідної будівлі. Втрималася, аби з усієї сили не вдарити по чужих дверях, виказуючи своє негативне ставлення до подій твердому дереву, натомість енергійно постукала. Майже одразу відчинили. На порозі стояла сестра Януша.

- Вам лист від князя Червонсього. – похмуро промовила й вручила їй  аркуш.

Вона сухо подякувала, зламала печатку й зазирнула в папірець. Розібравшись з темою послання, попрощалася зі мною.

Йдучи почула грюкання дверей. Доріжка світла, яке падало з розчахнутої стулки, розчинилася і знову світ огорнула темрява. Високо в чорнильному небі висів тоненький серпик місяця, ледь освітлюючи темну місцину. Нагріте за день каміння поступово вистигало, надаючи нічній прохолоді можливість захопити місто. Я запахнула плаща, ховаючись від поривів нічного вітерцю та попленталася додому.

Монотонно цокаючи підборами, рухалася нічною столицею, розмірковуючи про побачення, яке не відбулося. Попереду промайнула тінь. – «Точно Тад відправив своїх людей наглядати за мною». Ця думка зігріла моє серце й трошки підняла настрій. Невдоволення життям на хвилинку відступило, аж поки один з них раптом не зупинився, перегороджуючи шлях. Я нашорошено пригальмувала. Шпигун покликав мене жестом і гайнув вулицею. Рушила слідом, бажаючи розібратися в причинах його дивної поведінки.

Хвилин п’ять забігу та тінь шмигнула у бокову вуличку. Знаю, то – глуха вулиця. Дісталася її кінця, поклала долоню на ефес шпаги та ступила у темну пащу. Стіни будинків утворювали нерівний квадрат. Доступ сюди тільки з однієї сторони, звідки зайшла моя персона. Переді мною – камінь, справа і зліва — теж, а позаду рятівна пустка.

Зробила ще один крок, ближче до центра кам’яної коробки. Кисть стискала руків’я шпаги. Я озирнулася намагаючись зрозуміти куди, він подівся. Того хто мене супроводжував тут не було. Шпигун, наче розчинився у темряві літньої ночі.

Зненацька, вихід заступила темна фігура. Я зосередилася і приготувалася захищатися. Розвернутися та вихопити зброю не дали. Обхопили ззаду руками, загортаючи у плащ. Спробувала вирватися.Різко розвернули.