Розділ 5. Мінливість долі

Розділ 5

Мінливість долі

Події закрутилися аж надто швидко. Почалося все зі страшних поговорів про мене. Не зважаючи на розповсюджувані плітки, я продовжувала працювати на Червонського. Доставила декілька листів, і в понеділок отримала оплату. Й до речі, вчасно. Грошей дуже потребувала. Премія, отримана особисто від Януша за вбивство помічника ворога – пішла на те, щоб розплатитися з Тімом. В мішечку знайшлося п'ятсот золотих, яких вистачило на покриття витрат на моє утримання. А ось платню за роботу листоношею, яка, між іншим, складала двісті монет, витратила на виплати слугам, та й на життя лишилося.

В середині наступного тижня моя кар’єра повернула в інше русло, роблячи мене трохи багатшою. Річ у тому, що в мене з’явилася більш серйозна й вищеоплачувана робота. У вівторок, надійшов лист від Маргаретти. Королева запросила мене на бал для вищого вельможества та їхніх довірених осіб, який відбувся у четвер. Тільки особисте запрошення монархині допомогло потрапити на захід, а підтримала мене там протекція Червонського.

Спілкуючись, то з Маргареттою, то з Янушем, спостерігала за вершками полянського суспільства. Князь Серевський теж з’явився на цьому заході. Увійшовши до зали, налетів на мене з докорами, але отримав відсіч і побачив, залякувати мене марно. Чудово розумів причини мого вчинку. Завдяки пліткам, котрі розійшлися столицею, в мене склалася певна репутація і тепер спроба Міхала помститися, зробила б мене мученицею в очах полянців.

До того ж, тоді й стало відомо, в того — новий радник. То був один з тих хлопців, які супроводжували вбитого в таверну. Він і його компанія вимагали відплати за друга. Серевський теж бажав помсти, й не приховував свого вкрай негативного ставлення. Коли зі мною заговорив, у відповідь на завуальовані під ввічливість образи поводилася, як останнє стерво, чим ще сильніше розпалила в ньому жагу розплати. Так у нас розпочався гучний конфлікт.

Помітивши нашу ворожнечу, Януш рекомендував позбавитися і цього типа. Запропонувала йому почекати й спробувати повернути ситуацію у вигідний для нас бік. Чуття не підвело…

***

Друг вбитого мною нав’язливого залицяльника полював на мене вже не перший день, та все не наважувався напасти. Шукав привід.

Наступної ночі мій новий недруг, імені якого до сих пір не знаю, почав слідкувати. Ходив за мною з тиждень. Якось вночі, він потрапив до рук шпигунів. Але ті його швидко відпустили. Налякали й все. Після цього незначного випадку, той розпочав відкрите полювання. Тільки от успіху у цій справі не мав, бо я легко обходила пастки, провокуючи месника на необачні вчинки.

Наприкінці тижня, ворог втратив терпіння і вирішив влаштувати засідку. Обрав місце недалеко від мого дому, де я мала пройти, й чекав там.

Того вечора залишила оселю трошки раніше, ніж зазвичай. Зізнаюся, очікувала агресії. Рано чи пізно наше протистояння повинно було увійти в активну фазу. Та й до того ж відчувала попереджувальну пульсацію фамільного персня. Камінь нагрівся тільки-но почала збиратися. Вийшла на вулицю, пульсація посилилася, повідомляючи про близьку небезпеку. Я рушила вулицею, видивляючись імовірного супротивника.

Він вийшов з тіні намагаючись перегородити шлях. Я демонстративно рвонула шпагу з піхов. Той повторив мій маневр й спробував атакувати. Та замість того, аби розпочати двобій, ухилилася, різко розвернулася і чкурнула темними вулицями, ведучи опонента геть від приготованого місця моєї страти. Битися на вузькій вуличці серед кам’яних будівель не зручно, тим паче хотіла нав’язати противнику свої правила гри.

Добігши до найближчої площі, зупинилася. Не гаючи часу, скинула плащ та капелюха. Недбало жбурнула їх на бортик фонтану. Супротивник також позбавився верхнього одягу й одразу ж атакував.

Почався наш двобій. Поєдинок перевернув моє існування, штовхнув у вир подій.

***

Ранок 22 червня

Крізь товсті штори у вікно заглядало яскраве вранішнє світило. Я валялася на широкому ліжку, намагаючись зібрати думки, що розбігалися, до купи. Повернулася додому, зняла перев’яз і впала на ліжко, так і лежала не роздягнувшись, лишень чоботи стягнула.

Все через те, що вчора (чи вже сьогодні?) вночі знову бачила того незнайомця в синьому. Цього разу випадково зустрілися і, здається, я закохалася. Як дівчинка з першого погляду. Не в змозі відігнати його образ: вугільно-чорні повні болю та мудрості очі, правильні риси обличчя обрамлені довгим (за місцевою модою) синьо-чорним волоссям, що спадало на широкі плечі. І погляд, проникливий…

Цілу ніч картала себе сумнівами, то намагалася позбутися думок про нього, то запевняла себе, що то не має сенсу. В голові панував сумбур. Міркування плуталися. Гадки не мала що робити зі своїми почуттями. Я ж не розмовляла з ним, не знала хто він і не уявляла, як з ним познайомитися.

У двері постукалася Яра, витягаючи з павутини депресивних суджень.

- То що там? – невдоволено пробуркотіла.

- До вас завітали ваші друзі. – спокійно повідомила служниця.

- Добре. Розмісти їх поки у вітальній. Скажи, зараз буду.

Неохоче підвелася, зібрала розкидані по підлозі речі. Зняла з себе пом’ятий одяг, накинула халат і всунувши ноги в домашні туфельки, спустилася униз. Почувала себе кепсько, проте відмовитися від зустрічі з друзями не мала змоги, та й не бажала. Закоханість не привід сидіти під замком і чекати, що щастя саме впаде тобі до рук, треба діяти, а для того потрібна, передусім, інформація.

Увійшла до вітальні рішуче налаштована  дізнатися у Тіма про того чоловіка. Тім та Єжи сиділи у кріслах біля комина та тихо перемовлялися. Я привіталася і попросила:

- Мені б хотілося з вами поговорити. Розмова обіцяє бути довгою й конфіденційною, тому варто кудись переміститися, щоб слуги не підслухали й не пліткували потім.