Розділ 4. Робота не вовк aбо проблеми нічних поштарів

Розділ 4

Робота не вовк

Або

Проблеми нічних поштарів

 Яра розбудила біля полудня. Служниця відкрила штори й приміщення залило яскраве сонячне світло. Вона розчахнула вікно, всередину сотнями голосів увірвався пташиний гамір. Впустивши свіже ранкове повітря, пішла.

Я підійшла до відчиненого вікна й визирнула. Ранковий сад, що розгорнувся переді мною, здався якимось нереальним, наче з казки. Сонце котре не встигло доповзти до зеніту, яскравими променями підсвічувало різнобарвне листя, даруючи землі тепло літнього дня. Картина рослинного раю в променях ранкового сонця нагадала мені про чарівну галявину в глибині цієї пишноти. Одразу ж збагнула, давно не фехтувала. Закинула тренування, зайнявшись переселенням в Полянію.

- «Треба виправлятися. Цим і займуся після сніданку». - прийняла рішення.

В кімнату повернулася Яра із тацею у руках. На сніданок сьогодні, як останнім часом кожного дня, ще теплі булочки й солодкувата трав’яна настоянка, котра замінювала чай.

Я намагалася подякувати Ярі за роботу. Швачка працювала в мене, поки, абсолютно безкоштовно, лише на ентузіазмі, тому заслуговувала на подяку. Почувши похвалу на свою адресу, дівчина засоромилася. Вона гарячково схопила тацю з брудним посудом й поспішила на кухню.

Я тільки зітхнула, спостерігаючи, як за нею зачиняються двері. Піднялася з крісла, сидячи в якому насолоджувалась смаком свіжої випічки, та заходилася збиратися. Швидко одяглася у зручні штани й сорочку, підперезалася перев'яззю й прихопивши з собою книгу рушила в садок.

Подолавши мальовничі зарості, розшукала галявину. Прилаштувала талмуд на пеньку, що слугував лавою й почала тренування. Годинку махала шпагою; а як втомилася, вляглася на м’якій траві з підручником. Ніжачись під теплими променями сонечка вчила винятки полянського правопису. Ось так провалялася на соковитій травичці до самого обіду.

Неохоче підвелася й почимчикувала в дім. Вже наближалася до будівлі, коли у заростях за поворотом доріжки з’явилася нечітка постать. Довго гадати чия то тінь не довелося, бо на зустріч вистрибнув Єжи:

- Де ти ходиш? Ми тебе цілий день шукаємо. – пробуркотів той.

Мовчки дійшли до парадних дверей будинку. В холі нас зустрів Тім з новими розпитуваннями.

- Ти куди зникла? Я вже почав нервувати. – занепокоєно промовив той.

- Прогулювалася садом. – буркнула.

- Я взагалі-то не просто так тебе розшукував.

Старший взяв мене під лікоть й повів в кабінет. Єжи плентався слідом, зображаючи вірного лакея. Увійшовши, наставник одразу ж рушив до столу.

- Добув підручники, які просила. – повідомив він й передав мені три важкезних фоліанти: посібник з літератури та двотомник всесвітньої історії.

- Красно дякую. – з усмішкою промовила.

- Це ще не все. – продовжував Тім: - Знайшов оселю. У гарному стані; до того ж вдало розташовану — поблизу базару. Тобі б піти подивитися.

- Пішли. Зараз.Плащ візьму.

- А обід! – обурився друг дитинства.

- Поїмо у місті. – кинула, поспішаючи до своєї кімнати.

Зі стопкою книжок у руках влетіла в приміщення, поклали літературу на столик й наказала служниці, котра сиділа за шиттям у кріслі біля вікна:

- Збирай речі. Переїжджаємо.                                             

- Як? Куди? – стрепенулася швачка.

- До моєї нової оселі.

- Так ви знайшли собі житло?! – радісно вигукнула дівчина.

Я кивнула погоджуючись, схопила верхній одяг та грюкнувши дверима, помчала до друзів. Внизу вже чекали хлопці й ми без зволікань рушили у місто. Опинившись на кам’яних вулицях, спершу попрямували в таверну. За обідом обговорили мій майбутній переїзд. Тім в деталях зобразив якості мого нового житла. То справило на мене неабияке враження.Ще більше забажала подивитися підібраний другом дім.

Пообідавши в Синьому кинджалі, покрокували пустельними, в цей час вулицями, дивитися моє нове помешкання. Розташовувалося воно дійсно доволі вдало, недалеко до призначеного лакеєм Януша місця нічних зустрічей, також, поруч з розвилиною — звідки можна без проблем потрапити в будь-який куточок міста.

Будинок виявився доволі затишним. Усе тут обставлено й декоровано зі смаком. Від входу вглиб будівлі йшов довгий темний коридор. Перший поверх поділено на чотири кімнати: приміщення для слуг, кухня, їдальня, за сходами, які вели на другий поверх – вітальня. На другому поверсі маленького будиночка дві спальні – для господарів та гостьова. В одній з них знайшлося високе – від підлоги до стелі – вікно на всю стіну. Під час вивчення з’ясувалося, що то вихід на широкий балкон з гранітними поручнями.

- Тіме, ти — геній. Дім — неймовірний. – захоплено подякувала другу: - Завтра ж зранку переїжджаю!

- До речі, я найняв обслугу. – сором’язливо повідомив він: - Гадав, тобі буде складно самотужки з цим впоратися. Не переживай, Ярина залишиться з тобою.

- Не уявляєш, як я вдячна! – радісно вигукнула.

- Досить. – зупинив нас Єжи: - Пішли, мабуть, до алхіміка. Мені скоро повертатися до рідного світу.

- Так… так.. Ходімо. – погодилася.

***

Залишок дня витратила на пакування своїх скромних пожитків. Мала всього кілька суконь; чоловічий костюм;двійко плащів; капелюшок і пару туфель.Усе згадане, разом з косметикою та святковим комплектом ювелірних виробів, за які, між іншим, я ще не розплатилася, вмістилося в одній скрині. Книги склала охайною стопкою й зв’язала за допомогою мотузки.

- «Можна переїжджати». – зробила висновок, огледівши приготування.

Задоволена результатом зборів та натхненна подіями сьогоднішнього дня, збиралася піти повечеряти в таверні. Затримало прибуття провінційного клерка. Пом’ятий хлопець в пильному одязі забіг в будинок і з гучними криками почав з’ясовувати де мене знайти. Вийшла до нього, аби заспокоїти. Той виявився посланцем управителя моїм маленьким графством. Посланець передав шкіряну папку, запевнивши, там звіти, заради яких він пробігав увесь день столицею у пошуках.