Пролог

Пролог

Місто огорнула тепла літня ніч, наповнюючи пусті вулиці холодним срібним сяйвом повного місяця. Лиш чорна, наче смоляна, кішка пробігла провулком та зникла у тіні будівлі.

Двері одного із будинків відчинились. Тварина прослизнула всередину повз господарку. Жінка у чорному залишила оселю і попрямувала освітленою місяцем вулицею, кутаючись в короткий плащик. У тьмяному світлі криваво-червоні нитки тонким узором оточували комір чорного плаща, створюючи образ похмурої та дуже небезпечної панни. Стукіт підборів брукованою вулицею луною відбивався від кам’яних стін, заливаючи нічну столицю зловісними звуками. Вона знову йшла у темряву ночі, самотня, небезпечна, неймовірно сильна, наймайстерніша вбивця…

З «оповісток про Темну Панну» невідомого автора.

***

Теплої літньої ночі він йшов містом під сяйвом повного місяця. Втік з гучного свята, бо не бажав перебувати поміж веселих, щасливих людей; серед тих, хто отримав від цього долі все. Той блиск і пафос докучав. Життя позбавило тих, кого кохав, того про що мріяв, всього чого прагнув. В його душі не залишилося місця для веселощів, тільки морок і страждання, фальш і суцільна брехня…

Від сумних думок відірвав ґвалт близького бою. Чоловік прискорив крок, звернув на площу… Він запізнився, лиш встиг побачити, як жінка в чорному, наскрізь простромлює невисокого чолов’ягу. Блиснула шпага, незнайомець з хрипом впав на холодну бруківку невеличкої площі.

- Не треба було зневажати князя. А тим паче намагатися принижувати мене. Я радо повідомлю твоєму наймачу, що «полювання на лис» не вдалося. Замість лисиці, тобі трапилася пантера. – низьким мелодійним голосом промовила вона.

- Так, ти — темна панна… – прохрипів той і сконав.

Жінка в чорному витерла лезо, розвернулася, і натрапивши на його очі, скам’яніла, як зачарована. Не відриваючись роздивлялася незнайомця: довге синьо-чорне волосся огортало красиве мужнє обличчя, падаючи на широкі плечі. В чорних, наче вуглини очах, плескався біль. Здавалося, вони світилися холодним, ніби чарівним світлом. Таким схожим на відблиск місяця…

Він так само заворожено дивився на незнайомку, не відриваючи погляду, не намагаючись зробити, хоч крок назустріч. Та раптом незнайомка отямилась, миттєво, немов хтось увімкнув її свідомість. Жінка швидко повернула до піхов шпагу, яку до того тримала у руці, вхопила з бортика фонтану плащ, нашвидкуруч запхала свої довгі чорні кучері під капелюха та вихором помчала геть.

Хотів наздогнати, та вона щезла в лабіринті нічних вулиць…

Зі щоденника одного лакея