Розділ 15. Військовий похід та мирне розслідування

Розділ 15

Військовий похід та мирне розслідування

Поки лікувалася, люди Темського спробували розібратися з тим, хто здійснив напад і чому. Кожного вечора навідував Єжи. Він розповідав про розслідування тієї надзвичайної події. Я сама попросила друга тримати мене в курсі.

Дізнатися вдалося небагато. Така собі таємна організація під назвою «білі плащі», влаштовує постійні замахи на життя наближених до ради вельмож, а також людей Червонського. Почали цю темну справу, трошки менше ніж місяць тому. Тоді найважливіші персони залишили королівство, а нас намагалися прибрати по одному. Тож, я виявилася не першою жертвою тої дивної та надто агресивної братії.

- «Знати б ще хто вони, та чого їм треба». – подумки зітхала, слухаючи доповіді друга.

Той випадок на мосту, й довге лікування розбурхали в мені жагу до життя, і тепер готова діяти. Попри хвилювання за Тада, збиралася взяти активну участь у розв’язанні цієї проблеми. Зосередженість на чомусь іншому, допомогла відволіктися від туги, а листи коханого давали надію на позитивний результат війни.

Він писав, програючи битву за битвою, супротивник не обмірковує майбутні дії. Воїни варварів зосереджені лише на грабунках. Оминаючи на своєму шляху села та хутори, захоплюють заможні міста, влаштовують облоги фортець з надією заволодіти зброєю… Пограбувавши поселення, залишають там з десяток солдатів для охорони та рушають далі. Виснаживши свій резерв у намаганнях захопити фортецю, відходять в захоплене місто й там поповнюють запаси провізії й оновлюють арсенал.

Розвідки в них немає. Та й проти розвідників союзного війська, не вживають жодних заходів.Таким чином дають можливість внутрішнім військам Улінії, разом з загонами Тада і Тіма, котрі прибули їм на допомогу, швидко блокувати набіги ворогів.

Зараз варвари «окопалися» у кількох захоплених містах й відмовляються реагувати на спроби викликати їх на чесний бій. Темський розповідав у листах, що готує разом з отаманом, план звільнення тих міст. Схоже, конфлікт скоро вирішиться, й мій коханий повернеться додому.

***

Того ранку першим мене навідав лікар. Ледве прокинулася, вмилася й поснідала свіжою здобою і трав’яним відваром, у двері постукали. Яра пішла зустрічати раннього гостя, а я зображаючи хорошу пацієнтку залишилася лежати в комфортному ліжку.

Незабаром, у дверях спільні з’явився медик. Чоловік привітався зі мною й розпочав виконання своїх обов’язків.

Оглянув і оголосив вердикт: - Все добре, пані. Ні, то – пречудово. Ви швидко одужуєте. Рана майже загоїлася.

- То що? – скептично промовила, втупившись на лікаря.

Той змінив пов’язку й найдобрішим тоном, на який був здатен, промовив: - Сьогодні, вам уже не потрібен постільний режим. Ба більше, легкі навантаження вам не завадять.

- Дозволите вставати? – радісно перепитала.

-Так. Звісно. – відповів, кладучи до сумки коробку з залишками мазі, якою обробляв мені рану.

Одразу ж підскочила. Особисто провела медика, покликала Яру й почала збиратися до міста. З допомогою вірної служниці переодяглася у свій звичний наряд, завбачливо підперезалася шпагою.

У двері знову постукали.

- Кого там ще принесло. – невдоволено пробуркотіла я, затягуючи перев’яз.

Ярина побігла відчиняти. Процокала підборами сходами вниз. Стихла на хвилинку. В коридорі знов почулися кроки. Щойно розшукала, серед пануючого у моїй спальні безладу, капелюха, зайшов Єжи:

- Кудись збираєшся? – поцікавився після привітання.

-Так. Хочу прогулятися. Не змога сидіти в чотирьох стінах. – примирливо відповіла.

- А, як же лікування? – підозріло запитав той.

- Рана загоїлася. Лікар дозволив вставати. Гадаю невеличка прогулянка мені не завадить. – з філософським спокоєм пояснила своє рішення.

- Але ж то — небезпечно! Раптом напад повториться? – схвильовано промовив Єжи.

- Не думаю. Та, від компанії все одно не відмовлюся. Ходімо зі мною.Заразом, розкажеш про слідство.

Приятель погодився, розуміючи, що в такі моменти суперечка зі мною не має сенсу.

Мовчки узяла плаща, капелюха з рукавичками й ми з другом вирушили на прогулянку. Вийшли з будинку та неквапливо покрокували кам’яними вулицями.

Місто гуділо, наче вулик населений купою непосидючих бджіл. Люди бігали туди-сюди. Купці поспішали на базар і до своїх численних лавок; ремісники розносили готову продукцію та збирали нові замовлення. Повз нас промаршувати міські стражі. То там, то тут снували шпигуни. За час хвороби трошки відвикла від всієї цієї метушні, й зараз Алерин здавався величезним мурашником. Довелося наново вливатися у ритм столичного життя.

- То, як проходить розслідування? – спитала, щойно виринули з натовпу.

- Вже на останній стадії. Викрили кілера — невдаху.

- І що то за персонаж?

- Один з білих плащів. Не надто важливий учасник того кодла.

- Проте, він може мати цінну інформацію. – зазначила.

- Шпигуни теж так вважають. Вони вирішили його арештувати та допитати. – помітив друг.

- Талановиті хлопці. – зауважила.

- Ти на нього не злишся? – здивувався Єжи.

- Ні. Спочатку, було трохи… Та зараз – байдуже. Точніше, кортить з усим цим розібратися. То що там з арештом винуватця моєї травми?

- Шпигуни розробили операцію з арешту нападника. Сьогодні планують втілити її у життя.

- Де його триматимуть? – з цікавістю спитала.

- Домовилися зі співробітниками служби дізнання, тож запхнуть того в тюремну камеру, і там допитають.

- Розумне рішення. – замислено протягнула й припинила розпитування. Треба подумати над тим, яку роль можу зіграти в цій історії, і що можна з цього отримати.

Поки роздумувала, дійшли до базару. Там на мене налетіли торговці, витягаючи з потоку розумних думок. Вони наперебій пропонували свій товар. Старенький торговець тканиною впіймав, коли проходила повз його ятку, і намагався всучити мені тонесенький шовк, котрий аж іскрився на сонці. Стверджував, такій гарній панночці, як я скоро точно знадобиться весільна сукня.