Розділ 12. Гра зусиль не варта

Розділ 12

Гра зусиль не варта

Столиця зустріла сірими стінами й вранішнім туманом. Майбутній король визирнув з карети, скептично озирнувся, невдоволено зморщився, й зник, закривши шторку на віконці.

Полянці з радісним гамором зупинилися біля міської брами. На обличчях членів загону вигравали усмішки. Шпигуни швиденько спішилися й повели тварин до конюшні. Я затрималася, поговорити з Тадом й Тімом.

Коханому потрібно було зайнятися доправленням принца у палац, а ми з другом поки звільнилися. Алхімік, не чекаючи загін, попрощався з нами й вирушив на зустріч до коханки. Ядвіга ще жила в мене, проте, я додому не квапилася, бо мала справи у місті. Треба для початку навідати Червонського, та обговорити з ним неочікувану проблему.

Повернувся супровід. Антуан залишив свій зручний засіб пересування й разом з главою делегації рушив попереду пишної процесії, демонструючи свою персону народу. За ним ескортом рухалися підопічні Темського. Я деякий час крокувала збоку.

Пара вулиць, відокремилася від кавалькади. Звернула, й боковими вуличками, намагаючись не привертати уваги міщан, рушила до палацу Червонського. Неквапливо дісталася популярного серед високого вельможества кварталу, де поміж десятка величних будівель розташовувався потрібну.

Князя знайшла в його кабінеті за складанням, здається, надважливого листа. Оскільки він не відреагував на мою появу, довелося привернути увагу нервовим покашлюванням.

Помітивши мене, Януш відірвався від написання запрошення на коронацію. Привіталася, сіла в крісло навпроти письмового столу й без зволікань видала всю отриману інформацію: в дрібних подробицях описала ситуацію з принцом, детально помітила ризики коронування ненадійної особи.

- Необхідно його чимось утримати. В нас немає часу на пошук нового короля. Країна й так занадто довго без «обличчя». – відреагував на невеселі новини князь.

- І чим? Як змусити Туана осісти тут? Боюся, він наламає дров, і зіпсує нам всю гру.

- Маю пару ідей, але їх ще треба допрацювати. – заспокоїв сірий кардинал: - Раду, у будь-якому випадку, попереджу, й найближчим часом розглянемо це питання.

- Тобто, незалежно від ризиків хочеш коронувати чужого кронпринца? Як же бути з його правами на престол рідної країни?

- Використаємо Антуана — як прикриття, поки не відшукаємо достойнішого претендента.

- Де гарантія, що потім зможемо змінити правителя?

- Домовлюся з членами ради. Знайдемо привід прибрати цього.

- Хм. Подивилася б, як ти то зробиш. Тим паче, в Туана доволі «зубаті» родичі, й такий перебіг подій може спричини війну.

- Не нервуй. Зробимо все чистенько, так що ніхто не підкопається.

- Добре. Довірятиму професіоналам. Скажи мені краще, як там справи зі східними сусідами? Що з королевою Улінії?

Виявилося, за моєї відсутності, Януш активно листувався з правителькою сусідньої держави та мав деякі успіхи в цій нелегкій справі.

- Домовилися про перемовини щодо фортеці. Хочу запросити Ліану на коронацію.

- А посольство? – нашорошено спитала.

- Ліана пообіцяла приїхати разом з братом і особисто розв'язати всі питання. Без залучення сторонніх осіб.

- Вона тобі так сильно довіряє? – здивувалася.          

- Не бажає піддавати сумнівам досягнення своїх людей… - стиснув плечима той.

- «Подивимося, що утне. Сумніваюся що в такій поведінці королеви нема підступу. От тільки, що та замислила».

На цьому обговорення проблем завершилося. Ще трошки побазікали про менш важливі речі. Обговорили в тому числі й майбутню коронацію. Після чого попрощалася з Янушем і пішла.

- «От не подобається мені ця історія!» - подумала полишаючи оселю роботодавця.

Залишивши фамільний маєток Червонських, не поспішаючи покрокувала додому. Рухаючись вулицями сірого міста, з насолодою вдихала аромат свіжої зелені, який долітав з чужих садів. Раділа нагрітому на теплому сонечку сірому каменю центра. Попри все пережите, полюбила це місце. Мені неймовірно добре в цьому дивному, часом похмурому місті. Алерин став рідним.

Відчинила двері своєї домівки й зі щасливою усмішкою на вустах ступила на поріг. Мене зустрів звичний тихий гомін голосів нечисленних слуг. Скинула верхній одяг й почимчикувала коридором, сповнюючись відчуттям спокою у рідному домі. Назустріч вибігла радісна Ярина.

- Ви повернулися, пані! – весело промовила та.

- Так. Я повернулася. – зітхнувши відповіла: - Тому, припиняй байдикувати, а краще приготуй ванну.

- Звісно, пані. – проговорила дівчина й побігла виконувати доручення.

Неквапливо піднялася сходами. Проходячи повз гостьову спальню, зазирнула до подруги. Поспілкувалася трохи з Ядвігою та рушила до себе. Зайшовши в кімнату, кинула сумку біля столу, плащ жбурнула в крісло й впала на величезне ліжко.

Я невимовно втомилася. Сил не було. Нічого не хотіла. Все чого потребувала – гаряча ванна та довгий сон.

Мій змучений організм вимагав виконати цей план. Почала поволі поринати в дрімоту. Не дав задрімати голос вірної служниці. Яра вже виконала наказ та поспішала повідомити мені про те.

Я неохоче сповзла з ліжка, стягнула з себе набридлу сукню, в якій провела ледь не всю подорож, та радо поринула в теплу ароматну рідину. Прикрила очі, даючи своєму тілу розслабитися. Як же не вистачало цього в подорожі!

Розслабившись в теплій воді приправленій пахучими алхімічними еліксирами, спостерігала, як Яра розбирає мою сумку. Річ за річчю, дівчина розкладала все по місцях, відкладала в сторону брудний одяг.

Коли вона дійшла до моєї нової сукні, придбаної в Галенії, швачка зупинилася. Прискіпливо роздивилася витвір конкурентів, зморщилася, мабуть, помічаючи недоліки в чужій роботі та жбурнула одежу до шафи. Ярина мала право на таке ставлення до цієї частини хазяйського гардероба, адже її витвори набагато кращі й менш банальні.