Розділ 11
Таємниці іноземних володарів
Або
Noblesse oblige[1]
До вечора тинялася стоянкою, яка розкинулася під міським муром. Гадки не мала, чим себе зайняти. Підходила то до однієї компанії попутників, то до іншої. Базікала то з тими, то з іншими. Було неймовірно нудно. Та ось, дочекалася заходу сонця, й рушила на побачення з Тадом.
Він дізнався від місцевих, що недалечко, проте глибоко у лісі ховається невеличке озеро. Якраз за пів години можна дістатися туди з табору. Там й вирішили усамітнитися.
З табору вислизнула в більш звичному наряді: штанах й сорочці. Зброю прихопила, ще й не забула взяти полотняну сумку з усім необхідним.
На ліс почали неквапливо спускатися сутінки. Темрява купчилася під широкими кронами віковічних дерев. Я йшла лісовою стежкою, віддавшись солодким мріям про прохолодну воду та побачення з коханим. Навколо буяла рослинність, відтинаючи стежку від основної частини лісу буро-зеленим коридором.
Раптом, із кущів справа, вивалилися двійко особин. І ці горлорізи налетіли на мою персону. Вони помітили шпагу в мене при боці й зібралися атакувати.
Та я не чекала поки місцеві розбійники нападуть. Витягла з чобота кинджала й метнула в одного з них. Гостре лезо, зі свистом прорізало простір й м’яко увійшло у тіло жертви. Здоровий чолов’яга затиснув рану на горлі. Під пальцями стрімко розповзалася червона пляма. Кров крапала з долонь, які затуляли поранення. Він впав на засіяну червоними плямами траву.
Другий вирішив помститися. Не давши отямитися, одразу ж атакував. Я рвонула клинок з піхов і відбила удар. Чоловік перечепився, я пхнула його в бік. Супротивник втратив рівновагу. Піднирнула під його руку й різким ударом увігнала другий кинджал йому в бік.
Та на цьому сьогоднішня бійка не завершилася. Не минуло й хвилини, як протистояння перейшло до наступної стадії. За найближчими кущами почулася штовханина й з них із хрустом ламаючи тоненькі гілочки, вивалився пом’ятий Тад. За ним, з густої рослинності випав здоровань. Я кинулася на допомогу коханому, але той одним надшвидким ударом позбавився нападника й повернувся у мій бік:
- Аню, ззаду! – вигукнув він.
Різко крутнулася й проштрикнула шпагою чоловіка, який намагався підкрастися зі спини. Приготований для позбавлення життя моєї активної персони, кинджал йому не допоміг. Зброя випала з німіючих пальців супротивника. Витягла клинок з тіла помираючого. Чоловік повільно сповз на землю.
Ворога перемогли, та й тепер не вдалося відпочити, бо з кущів з’явилася ще одна пара. Було видно, що їх поєдинок затягнувся. Вони явно нарівні. Обидва загубили зброю, й зійшлися в рукопашну. Я метнула кинджала в чоловіка бандитського вигляду, який душив вельможу. Клинок просвистів у вечірньому повітрі й увійшов тому у спину. Розбійник послабив хватку й впав.
Врятований полегшено зітхнув і втомлено обперся об найближче дерево. Худорлява статура давала можливість з комфортом підпирати широкий стовбур віковічної рослини. Він перевів погляд карих очей на мене, подивився на Тада, потім знову на мене, й пробелькотів малозрозумілу фразу.
Іще погано володіла Галенською, тож розібрати висловлювання не змогла. Проте, ані трохи не сумнівалася, на якій вони мові, тому, довелося жестом попросити співрозмовника говорити повільніше.
- Ви з іноземної делегації? – спитав той, спотворюючи полянські слова жахливим акцентом.
Я кивнула, погоджуючись. Переконалася, розбійників поблизу більш не має, витерла клинок і повернула зброю до піхов. Підійшов Тад. Виживший повідомив вже нам обом:
- Тоді зрозуміло, чому прийшли на допомогу. Двір жадає позбутися моєї персони. Всі лишень радітимуть, якщо мене вб’ють розбійники. – промовив високий темноволосий чоловік.
Я байдуже стиснула плечима й пішла підбирати кинджали, котрі валялася на траві. З лісу вибіг слуга з криками:
- Ваша величність! Ваша величність!
- Тихо, Жаку. Зі мною все добре. – втомлено проговорив вельможа своєю рідною мовою. Спілкувалися вони неквапливо, тому змогла зрозуміти.
Тим часом, витерла клинки й повернула їх до піхов закріплених у високих чоботах.
- Тож, ви – король? - обережно спитала, бажаючи перевірити здогадку.
- Стефан III. – відрекомендувався той і продовжив, ступивши до мене й хитро посміхаючись: - А ви, мадам, хто?
Навіть не подумавши зняти рукавичку, простягнула руку й виправила:
- Я не дама, я – панна. – жорстко промовила, й продовжила вже м’якіше: - Стефан, …
- Для вас Етьєн. – перервав монарх.
-Добре. Етьєне, розумієте, я дійсно з іноземної делегації, і мені, як представниці іншої національності, ваші традиції здаються дивними й не завжди зрозумілими. – пояснила можновладцю.
- Розкажете про свою країну, пані? – висловив правитель прохання.
- Мій супутник зробить то краще? – кивнула на Тада.
- І хто ваш загадковий подорожній? – весело поцікавився володар.
- Голова іноземної делегації, яка раптом вас так сильно зацікавила. Та ще й воєвода Полянської Армії… - суворо почав Тадеуш.
- Ну що ви, пане воєводо. Не ревнуйте. Жодним чином не претендую на увагу вашої дами серця. – спробував пом’якшити ситуацію монарх. І йому те вдалося. Я не зовсім вдало приховала посмішку, від чого вона здалася нервовою. Швидко взяла себе в руки й іронічно сказала:
- Навіщо ж так куртуазно. Така красномовність. То ви оратор, ваша величність.
- Моя кохана не любить зайві церемонії. – пояснив Тад, ведучи Стефана вперед лісовою стежкою. Я тихо хихочучи рушила за ними.
Поки йшли, з насолодою спостерігала за роботою коханого. Темський майстерно відволікав монарха порожніми балачками, нічого не повідомляючи про загін, цілі візиту й очікування роботодавця: