ЧАСТИНА 2 Розділ 9 Зміни

Розділ 9

Зміни

Похмурий літній ранок не обіцяв нічого приємного. За вікном накрапував дрібний дощик. Я лежала в ліжку під теплою ковдрою, перебуваючи у стані солодкого півсну та слухала тихий стук крапель, й ніяк не хотіла залишати обійми Морфея.

Хтось галасливо завалився в мій дім. З низу почувся невдоволений голос Яри. Вона не любить ранніх відвідувачів. Після недовгих перемовин візитер залишив мою оселю. Підбори дівчини нервово застукотіли сходами. Згодом служниця влетіла до мене в спальню з папірцем у руці.

Неохоче підвелася й накинула халат. Забрала в підопічної аркуш й одразу ж розгорнула послання. На жовтуватому папері охайним дрібним почерком виведено:

« Король – помер. Його отруїла одна з моїх фрейлін. Деталі під час особистої зустрічі.

Ваша віддана подруга Маргаретта».

Від несподіванки, всілася на ліжко та так і завмерла. Намагалася сприйняти щойно отриману інформацію. Перечитувала записку королеви й не могла повірити в правдивість зазначеного.

В кімнату знов вбігла Яра. Вона подала мені листа з гербом Червонського. Я зламала печатку й розгорнула жовтуватий папір. На аркуші кривими, нашвидкуруч нацарапаними літерами, зазначено:

«Короля вбили. Терміново збираю Раду! Посольство Улінії відклало візит до обрання нами нового монарха!

Подробиці дізнаєшся ввечері від Темського.

Твій вічний друг Я.Ч.»

Кинула обидва листи в багаття каміну. Вирішила не чекати вечора, а вирушити до королівського палацу й спробувати витягти якнайбільше інформації з Маргаретти.

Швидко перекусивши, почала готуватися до відвідин. Одягла просту бархатову сукню обсидіанового відтінку, довгий темний плащ та невеличкого чорного капелюшка. Розшукавши рукавички, вирушила за подробицями загибелі монарха.

В палаці довго не вдавалося потрапити до її величності, бо багато хто бажав висловити співчуття вінценосній вдові. Через півтори години все ж таки вдалося пробитися до Маргаретти.

Опинилася в невеличкій королівській вітальні. Затишна кімната заставлена світлими м’якими меблями. Штори на високих стрілчастих вікнах закриті, занурюючи раніше світле приміщення в скорботну сірість.

Побачивши мене, королева зітхнула й жестом покликала до себе. Я присіла на диванчику поруч з подругою. Та мала дуже втомлений вигляд. Маргаретта нахилилася й прошепотіла:

- Вчора вночі сестра мого коханця отруїла мого чоловіка.

- Для чого їй смерть короля? – задумливо поцікавилася у приятельки.

- Милослав намагався звабити мою фрейліну. Кузина Марека не могла відмовити монархові. Проте, скористалася нагодою, й трохи підзаробила вбивством. – пояснила новоспечена вдова.

- Чому так вчинила? – кинула нове питання.

- Найнялася лишень аби спостерігати за Мирославом і розповідати своєму братові про наші з ним стосунки та його ставлення до мене. – доповнила співрозмовниця.

- Себто, шпигувала? – зробила висновок.

- Дівчина потребувала місця при дворі, я її прилаштувала, а вона натомість допомогла мені та збагатилася.

- Тобто, дівчина взяла замовлення на вбивство через брак грошей? – висловила припущення.

- Не зовсім. То – Марек замовив короля. Та ще знайшлися персони охочі його прибрати…

- Але навіщо? – здивовано спитала, перериваючи співрозмовницю.

- Щоб звільняти мене від законного чоловіка. Та й підняти авторитет мого брата.

- У який спосіб? – здивовано перепитала.

- В нас з Милославом не має дітей, то ж, Януш залишається ледь не єдиним претендентом на престол. В такій ситуації, репутація «сірого кардинала» не завадить йому залишитися при владі.

- А якщо правителем оберуть іншого?

- Януш, гарантовано, залишиться головою Ради.

- Але ж, йому не потрібен трон. Зараз він займає вигіднішу позицію.

- Так. Проте, є люди, що хочуть загнати його в рамки законодавства, бажають позбавити князя багатьох важелів впливу….

- Зрозуміло. Головне – ніхто з вас не постраждав. У цьому разі, зміна влади, то – на краще. – резюмувала й кинула найважливіше з тих питань, які планувала поставити: - То, як фрейліні вдалося вбити короля?

- Коли Милослав призначив їй побачення вона прийшла до нього з пляшкою вина. Підсипала отруту в келих, напоїла та втекла.

- Монарха не змогли врятувати… - зробила висновок.

- Так. Милослава намагалися лікувати, але – марно. Під ранок він помер.

- «Невесела історія» - подумала: - «З одного боку – подруга може пізніше вийти заміж за свого Марека, з іншого – країна залишилася без офіційного правителя, а то вже велика проблема».

- А що стане з фрейліною? – поцікавилася, підтримуючи розмову.

- Нічого. Спочатку знайдуть нового короля, а потім, шукатимуть отруйницю та гадаю, не надто пильно. – повідомила королева.

Сумна виходить ситуація. І Маргаретту шкода, й ту невідому жінку, також. «Треба, хоча б, підтримати подругу». Тож запитала:

- І куди ти тепер?

- Поїду до фамільного маєтку в провінції. Батько заповідав дім братові, та Януш там не живе.

- Але ще ж не обрали нового правителя. – помітила.

- Ця справа не затягнеться. Я офіційно керуватиму країною допоки Януш не створить собі нову маріонетку. – Маргаретта криво посміхнулася.

З пів години намагалася відволікти жінку від сумних думок балачками, а в той час роздумувала над подальшими діями. Ситуація склалася складніша, ніж припускала. Друзям буде важко, та я допоможу, чим зможу. Прямо втручатися в те, що відбувається не можна, проте, підтримувати й радити не забороняли.