Розділ 4

Розділ 4

Магія спрацювала безпомилково. Вона обпалила ніздрі Фрастієни, коли вона торкнулася свого носа, змішуючи запах мигдалевого печива з природним запахом дівчини, що стояла перед нею. Це був той самий запах, що лишився на шовковій хустині двадцять чотири дні тому разом з мигдалем і ваніллю. Магія ніколи не бреше.

Фрасті заціпеніла. Леді Елоїза, витончена й лагідна, усміхалася Бонтабіану, приймаючи квіти.

Фрасті повільно відступила, плутаючись в подолі своєї ненависної жовтої сукні, і подала принцу умовний знак, кивнувши непомітно, підтвердивши, що це справді вона, та дівчина, яку він шукав майже місяць.

Тепер вже Бонтабіан застиг. Він поглянув на прекрасну леді Елоїзу, потім на свою помічницю Фрасті. Леді Елоїза була бездоганна у всьому, тут нічого не скажеш. І він навіть пригадав її поворот голови, тембр голосу, який чув на балу, коли дівчина була в масці. Так, це справді була вона. І прекрасна незнайомка тоді недарма йому сподобалася, бо в порівнянні з іншими кандидатками, була добра, щира й мила. Отже, вони знайшли її. Носата чудово виконала своє завдання, роботу було завершено. Принц зітхнув і кивнув Фрасті, а потім звернувся до господині дому, в який вони нещодавно завітали. 

— Леді Елоїзо, ви чарівна дівчина, — ввічливо промовив Бонті. — І я приїхав до вас не просто так, а з певною метою. Мій батько, король, влаштовує великий бал для всіх двадцяти чотирьох дівчат, які місяць тому були на балу. Але тоді всі були в масках, і ніхто не міг помилуватися їхньою вродою. Я буду щиро радий бачити вас серед інших гостей. Там я також оголошу про свої заручини. Думаю, вам приємно буде побувати на такому святі...

Леді Елоїза вдячно вклонилася, не підозрюючи про шалену емоційну бурю в серці принца. Бонтабіан попрощався, розвернувся і вийшов, не сказавши більше жодного слова.

Біля воріт маєтку він обернувся до Фрасті, яка здивовано бігла слідом, і мовчки дістав з кишені торбинку з золотими монетами.

— Ось твій гонорар, Фрастієно на прізвисько Носата, — промовив він сухо. — Дякую за службу. Як завжди, в Гільдії Гончих найкращі магині! Тепер наші дороги розходяться. Я маю особистий артефакт, який зараз перенесе мене до королівського палацу, адже я знайшов свою майбутню наречену й дружину, мої пошуки закінчилися. Тепер порадую гарною звісткою батька-короля й накажу всім готуватися до заручинового свята. Але пообіцяй мені, Фрастієно, що теж прийдеш на бал, де я представлю всім свою наречену. Це наказ! Адже ти також причетна до цієї події. Ще й як! — принц криво посміхнувся. 

Носата прийняла важкий мішечок із золотом, і вперше за всю кар'єру золото її не порадувало.

— Рада була допомогти, — промовила Фрасті трохи розгублено. — Якщо це ваш наказ, то я прийду на бал. Щастя вам і вашій нареченій, Ваша Високосте. Прощавайте, — дівчина підтиснула губи, тріпнула головою, неначе відганяючи від себе якісь непрохані думки, а потім швидко побігла і заскочила на свого коня. Поїхала геть, не обертаючись і відчуваючи дивну порожнечу всередині себе. І всю дорогу додому дурний пил дороги чомусь запорошував їй очі, в яких через це весь час стояли сльози...