Розділ 2

Розділ 2

Двадцять третій день подорожі почався для Фрастієни з тихого прокляття в адресу винахідника корсетів. Вона стояла перед дзеркалом у черговій знятій кімнаті у таверні, намагаючись втиснути свої пишні форми в шовкову жовту сукню.

Всі вельможні дівчата, запрошені тоді на бал королем, були з різних міст королівства, то поїздила Фрасті з принцом Бонтабіаном чимало. Їхали верхи, щоб швидше вкластися в строки, і зупинялися завжди в тавернах на ночівлю. І все робили за вигаданим ними планом. Зранку Фрастієна перевдягалася в сукню, і вони їхали з принцом із візитом до вельможної панянки. Найнята магиня грала роль принцової секретарки, дарувала від його імені черговій дівчині квіти й цукерки. І наче ненароком торкалася руки дівчини, що магічно фіксувало запах її шкіри для Фрасті. І вона, поєднавши запах дівчини та мигдалевого печива, який магічно зберігала в собі, за секунду могла вже сказати, чи це її запах зберігся на принцовій хустинці.

— Я ненавиджу сукні! — прошипіла дівчина роздратовано, коли Бонтабіан постукав у двері й увійшов. — Ці банти і рюші мене добивають! 

Принц зайшов уже повністю екіпірований у свій парадний (ну, після кількох тижнів мандрівки, вже не дуже) камзол. Попри втому, він виглядав бездоганно, хоча темні кола під очима видавали двадцять три дні постійних переїздів.

— Терпи, Фрасті. Ти моя секретарка, а вони не носять штанів. Вельможне товариство не зрозуміє, якщо я з’явлюся з дівчиною в шкіряних штанях і з кинджалом за халявою, — він простягнув їй велику коробку цукерок, перев’язану золотою стрічкою, та оберемок білих троянд. — Тримай.

Фрастієна з роздратуванням взяла квіти. Її робота була досить делікатною: поки принц відволікав панянку світськими теревенями, вона мала вручити подарунок і «випадково» торкнутися пальців дівчини. Її запахова магія працювала безвідмовно, адже одного дотику вистачало, щоб зафіксувати запах. Але її, чесно скажемо, це трохи чомусь вже дратувало. 

Сьогоднішній візит до леді Саманти, двадцять третьої у списку, здавався принцу дежавю. Він цілував ручку, сипав компліментами і фразами про погоду, а Фрасті з кам'яним обличчям підступила ближче.

— Від Його Високості, — сухо промовила вона, передаючи дівчині цукерки.

Коли Саманта потягнулася за коробкою й цукерками, Фрасті вміло перехопила її за руку, ніби допомагаючи втримати квіти. Кінчики її пальців на мить притиснулися до зап’ястя дівчини, і магія миттєво спрацювала. Фрасті потім невимушено мазнула собі під носом правою рукою, якою торкалася дівчини.

Результат був готовий за секунду. І це була не вона.

Як тільки принц, витримавши ввічливо пів години, попрощався з леді Самантою, і вони опинилися за порогом маєтку, Фрасті з полегшенням видихнула.

— Ну? Що каже твій магічний ніс, Носата? — запитав принц нетерпляче. — Двадцять третя, Фрасті. Невже знову не та?

— Не та, — кивнула дівчина. — Саманта пахне трояндовим маслом і застояним чаєм. Поєднання з мигдалевим печивом не спрацьовує. Той аромат на вашій хустинці — це мигдаль з ваніллю і чимось, як би правильно сказати, гм, гострим. У цієї ж леді гостроти не більше, ніж у вареній картоплині.

Бонтабіан чомусь полегшено зітхнув.

— Отже, залишилася остання, — сказав він. — Двадцять четверта. Якщо й вона не пахне так, як нам треба, то я офіційно здаюся.

— Ви здаєтеся вже двадцять три дні поспіль, — Фрасті іронічно підняла брову, підходячи до свого коня. — Але щоразу вранці ви знову пхаєте мені в руки ті кляті цукерки. Що, боїтеся, що коли пошуки закінчаться, вам доведеться повернутися в палац і справді на комусь одружитися?

Вона спритно застрибнула в сідло, їй навіть сукня не завадила, й подивилася на принца згори вниз.

Бонтабіан промовчав, але вперше за весь час подорожі він подумав, що не хотів би закінчувати ці дурні пошуки. Які вже завтра, на жаль чи на щастя, завершаться. І він ніколи вже не побачить цю веселу й щиру дівчину з крутими характером і веселими очима. Адже коли вона отримає свою оплату, то вони знову стануть принцом і підданкою, а не такими друзями, як зараз. Він повернеться у свій палац і змушений буде й справді одружитися на вельможній леді, яку обере йому батько-король. І не буде щирих розмов, таверн, мандрівок, жартів та кпинів… Нічого не буде…